Твої я очі шукав,
Серед тьмяних, нерівних слів.
Всі про одне: погоду, справи,
Неодмінну довіру втратив полями.
Коли блукав я в пошуках, вцілілий,
Трішки зголоднілий, без краплі морів.
Та не без передчуття, що прийдеш ти
До мене в серце, проведеш зором
Та окутаєш в обійми зорі, такої чутливої, говіркової, своєї.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
A woman who has had a powerful presence in my life, who inspired me to persevere, overcome obstacles, and not back down? That person is my Mum. Our relationship has not always been so easy because I think paradoxically we have so much, even too much, in common.
Про любов, що ніколи і не була любов'ю. Про гріх, що, зрештою, завжди омивається кров'ю. Про любов, що переростає у біль. І про біль, що переростає у ненависть
A woman who has had a powerful presence in my life, who inspired me to persevere, overcome obstacles, and not back down? That person is my Mum. Our relationship has not always been so easy because I think paradoxically we have so much, even too much, in common.
Про любов, що ніколи і не була любов'ю. Про гріх, що, зрештою, завжди омивається кров'ю. Про любов, що переростає у біль. І про біль, що переростає у ненависть
