Твої я очі шукав,
Серед тьмяних, нерівних слів.
Всі про одне: погоду, справи,
Неодмінну довіру втратив полями.
Коли блукав я в пошуках, вцілілий,
Трішки зголоднілий, без краплі морів.
Та не без передчуття, що прийдеш ти
До мене в серце, проведеш зором
Та окутаєш в обійми зорі, такої чутливої, говіркової, своєї.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
У вірші йдеться про глибокі почуття та спогади, які викликають листи з чужими звістками. Головний герой відчуває ностальгію за рідним містом, яке є для нього особливим і неземним.
Так боляче птахом сполоханим музика б'ється всередині мене. Крилами ранить нутрощі, хоче звільнитись від тіла. Я б її не тримала, повір, я б її відпустила,щоб дзвеніла вона, щоб нарешті розправила крила, щоб вона покотилась луною за обрій
Всі народжуються або створюються на цій Землі без мети і призначення, бо це звичайний потік еволюції живих і не живих істот, але з плином часу те, що створила еволюція починає набирати своєї ваги у світі.
Так боляче птахом сполоханим музика б'ється всередині мене. Крилами ранить нутрощі, хоче звільнитись від тіла. Я б її не тримала, повір, я б її відпустила,щоб дзвеніла вона, щоб нарешті розправила крила, щоб вона покотилась луною за обрій
Всі народжуються або створюються на цій Землі без мети і призначення, бо це звичайний потік еволюції живих і не живих істот, але з плином часу те, що створила еволюція починає набирати своєї ваги у світі.
