Твої я очі шукав,
Серед тьмяних, нерівних слів.
Всі про одне: погоду, справи,
Неодмінну довіру втратив полями.
Коли блукав я в пошуках, вцілілий,
Трішки зголоднілий, без краплі морів.
Та не без передчуття, що прийдеш ти
До мене в серце, проведеш зором
Та окутаєш в обійми зорі, такої чутливої, говіркової, своєї.
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Сповідь солдата, яка перетинає різні часи, включаючи звуки з недалекої католицької церкви, дітей, вибухи — це лякає когось, але кому, як не йому, це бачити і відчувати? Недовго залишилося, скоро кінець, щось зробив — щось ні. Як би Бог був, чому він мені це дозволив? Де ваш мир?
У вірші йдеться про надію та відновлення. Вітри символізують зміни, а лелеки — тепло і підтримку. Незважаючи на втому, серце наповнене щемливими почуттями, сподіваючись на те, що світанок принесе нові можливості і не зникне в темряві.
Нікого та ні що ми осуджувати не маємо права. Ми ж із вами не Боги ,а люди. Люди ,які творять історію .
Нікого та ні що ми осуджувати не маємо права. Ми ж із вами не Боги ,а люди. Люди ,які творять історію .
