Живучи у затьмарених стінах,
ти сидиш за столом — один.
Пожмаканий, стомлений, розгублений… миротворець
з пляшкою старого в'єтнамського спиртного.
І, я бачу, куртку на тобі —
добре просочену запахом сигар.
Ця розмова
завжди незручна для обох,
але іншого шансу нема,
щоб здійснити контакт.
Я знаю,
що не міг ти тоді
націлити гвинтівку на
невчене дитя,
сказавши:
"Пробач, синку, але зрештою
вся провина все одно впаде на тебе".
Вже наче й нема чого втрачати,
бо нікого не залишилось поряд.
Але ти вважаєш,
що твоя війна виграна.
Хай буде так.
Я знаю, важко боротись із собою.
Але ти борись.
Бо ще є сенс боротьби —
з тим гнівом,
який сидить у тобі.
Випусти його,
і тобі стане легше.
Навіть і рима
на душу не йде.
Бо як боляче згадувати
всі ті багнети,
які ми ввіткнули в дорогу,
що провели з тобою разом…
до цього "майбуття".
То зараз — стіна.
Я б посидів ще мить,
та небо над тобою
знов встелене болем минулих років.
І ти не прагнеш сказати:
"Я готовий — і в пекло, і в воду холодну —
заради вас".
Бо ми б зробили саме так.
Але ти сьогодні — сліпий.
Тому я забуду
всі ті жорстокі слова,
які сказали ми зопалу
один одному.
Та піду собі сам.
А ти — залишайся, як хочеш.
Так.
Але все ж спитаю,
перед тим, як вдарить замок:
Хіба нема вже нікого,
хто поквапився б вмить
у світлий, щасливий день —
прийти
і сказати тобі:
"Привіт, Батьку"?
♫ William Basinski - dlp 1.1
