Стоячи на обрії життя,
згадай веселі й сумні спогади свої —
нехай від них сльози ллються,
і з кожною сльозинкою — гріхи зіллються.
Й біжать хмари по небу
швидко, як і ти — від життя.
Та не слід забувати, хто твоя рідня.
Рідна мова твоя, якою писав ти вірші —
рядок за рядком, і спогади сумні,
сумні до сліз, та все ж приємні вони,
бо сльози — це й твої гріхи.
Гори книжок і блокнотів твоїх —
усі вони, як одне, тримають в собі
ідеї та мрії твої,
що чекали на кращі часи.
Час, що зупинився для тебе
з новим кроком життя.
І стоїш ти тут, перед кінцем,
і лунають лише прощальні слова,
які шукають свого слухача.
Прощавай, земле моя.
Прощавай, моя рідня.
Прощавай, моє невпинне життя.
Прощавай…
А далі — лише тиша.
Розвіялись слова.
Зосталися тільки
блокноти життя.
Всім привіт!
Мені здається що кожен хотів дізнатись що залишиться після нього, і який кінець цього балету.
А, і ще одне питання, як вам темні блоки що роблять розмежування між строфами, дуже прошу дати свій відгук, заздалегідь дякую.
До наступної зустрічі!
