Вірш “Рідний”

Ти чомусь мені такий рідний, що аж серце тремтить у долонях,
Неможливо важливий той слід твій, що веде мене знов до безсоння.
Я не знаю чому та навіщо так навмисне тебе я ціную.
Я зберу всі слова у намисто та тобі ніжно їх подарую.
Заспіває хай вітер про долю, про ті мрії, що досі забуті.
Ти мені так нагадуєш волю, що звільняю я думи закуті.
Я дивлюсь кудись далі й крізь себе пропускаю усі твої мрії.
Так, я хочу торкнутись до тебе, хоч ніколи це не стане можливе.
Ти чомусь такий добрий до мене, що душі аж схотілося жити
Та тримати руками те небо, що мені наказало цінити.
Дивно так, що ти є такий рідний, бо аж кров застигає у скронях,
Та мій дух знов живий та відкритий засинає у твоїх долонях.