Я сидів собі бренькав на гітарі у центрі міста, якраз біля офісу, де працювала моя подруга… мабуть в надії, що я її зустріну. Підвезли пиво до магазину, і якийсь чоловік став катати кегелі в напрямку до нього. Він підняв великий палець догори, почувши мої звуки (музикою то було важко назвати). Це мене воодушевило, і я продовжив свою гру. Так минуло хвилин з десять-п’ятнадцять. Коли дивлюся, якась жіночка, думаючи про своє, запримітила мене. До слова треба сказати, вигляд я мав ще той. На мені були сині спортивні штани, кросівки та футболка, і гітара. Панночка чогось вирішила підійти до мене. Сіла поруч, і залепетала про те, що в мене гарно виходить.
— Ви граєте для себе, чи для перехожих?
— Більшою мірою для себе, — відповів я, бо не хотів кривити душею.
— Вам не потрібна робота? — спитала вона, проте за її поглядом читалося те, що вона шукала собі якогось лоха, здатного за гроші ледь не продати душу дияволу.
— Яка саме? — цікавість взяла гору, і я мовив.
— Робота не пильна, 700 доларів вас влаштує? — я ковтнув слину, та заглянув у її широке декольте. Гроші для мене були захмарні, але відчувався якийсь підвох.
— Не знаю, все залежить від того, що потрібно робити? — не хотілося встряти в якусь халепу.
— Давайте ви підійдете до мого офісу о п’ятій, і я вам все розповім, — відказала вона. Я засумнівався…
— Або давайте я вам залишу номер телефону, і ви зателефонуєте при нагоді? — побачивши моє сум’яття, вона додала.
— Гаразд, давайте номер.
Я записав номер телефону до своєї записної книжки, і продовжив гру. Коли дивлюся поруч зі мною йде моя подруга з якимось парубком, скоріше за все з колегою по роботі. Була середина днини, і, мабуть, вони йшли разом кудись підобідати. Я трохи приревнував, що я не на його місці… “Треба буде сьогодні увечері почекати її після роботи”, — подумав я.
Так граючи, минуло хвилин двадцять. Коли бачу Сашко повертає з-за рогу, і натягує посмішку від здивування. Ми з ним вчилися разом, і він був на рік старшим за мене. Він підсів та подав руку. Я потис. Ми трохи погомоніли, і він простяг руку удруге, щоб попрощатися. Проте, я мовив “бувай” і руки не дав… Не знаю, чогось виникла така думка, про що зараз дуже жалію. Мабуть, в той день я втратив товариша. Отак… просто, коли тобі йдуть назустріч, потрібно і самому рухатися в тому ж напрямку. Сашко підвівся, і пішов разом з дівчиною, довго дивлячись мені услід.
Я трохи потинявся містом, чекаючи вечора. Зайшов до кав’ярні випити кави. Та увечері підійшов до офісу подруги. Сів на парапет та став старанно чекати. Минуло півгодини, коли Оксана вийшла з будівлі.
— О, Широкопояс! — зраділа вона.
— Так, це я. Власною персоною. Чекаю на тебе, — мовив я, та посміхнувся.
Ми пішли містом. Дійшли до парку, і вже був вечір. Я зняв чехол з гітарою та притулив його до лави. Трохи погомоніли, і вона запропонувала піти до неї у гості. Я був не проти.
Проходячи повз АТБ, Оксана побачила квіти, і мовила, що хоче букет… в кишенях було порожньо, і це друга причина чому мені має бути соромно за той день. Я щось промимрив.
— Віталік би щось придумав… — образилась вона.
“Знову цей Віталік”, — подумав я. Проте, правду нікуди діти, я попав впросак. Оксана змінила гнів на милість, і сказала:
— Давай зайдемо у Варус, купимо щось похрумати.
— Давай.
Ми зайшли до супермаркету.
— Ти будеш кекс чи мафін?
— Давай мафін, — сказав я. Мені було незручно, що вона ось так пригощає, а в тебе навіть немає роботи.
Ми скупилися, та стали підійматися уверх по вулиці. Правду кажучи, я ніколи ще не був у неї в гостях. Вона накормила мене салатом, мафін напівдорозі я недоїв. Сказав, що хотів би переночувати в неї, якщо вона не проти. Оксана погодилась.
— Знаєш, мені сьогодні пропонували роботу, давали 700 доларів у місяць.
— Ну, це нормальна зарплата.
— Так, але щось мене насторожило.
— Що саме?
Я промовчав. Вона трохи почитала книгу уголос. Потім я заснув на балконі на надувному матраці. А вона пішла у своє ліжко у кімнаті.
На ранок я загубив свій інструмент, хоч і був не п’яний. Позвонив з автомату на розі вулиці.
— Оксан, я не забув у тебе дома гітари? — нічого краще я вигадати не міг.
— Широкопояс, йди додому…
