Коли у 2022 році Захід запровадив масштабні санкції проти росії, здавалося, що це має зупинити російську військову машину. Заморожені активи, заборона на експорт високотехнологічних компонентів, відключення від міжнародної банківської системи — арсенал виглядав вражаючим. Але минуло три роки, і російські ракети продовжують падати на українські міста, набиті західними мікрочіпами. Як це можливо?
Причина не лише у винахідливості Кремля: виявляється, світова економіка настільки взаємопов'язана, що створити справді непробивну стіну майже неможливо. Росія побудувала величезну мережу обходу санкцій — від криптовалютних схем до фізичного переправлення товарів через десятки країн-посередників. Кожна західна ракета, розібрана експертами, розповідає історію про те, як американські, європейські та азіатські компоненти проходять складний шлях, щоб опинитися в руках російських військових.
Давайте розберемося, як насправді працює ця система, хто в ній задіяний і чому санкції досі не спрацювали так, як планувалося.
Санкції проти енергетичного сектору РФ та «тіньовий флот»
Санкційна рамка в енергетиці будувалася сходинками: у 2022 році Європейський Союз (ЄС) схвалив ембарго на морський імпорт сирої нафти з РФ, а 5 лютого 2023 року — на нафтопродукти.
Паралельно країни G7, ЄС і Австралія запровадили цінову стелю — заборону на транспортування та страхування російської нафти, якщо її продають дорожче ніж 60 дол./бар. Ще в серпні 2022 року ЄС запровадив повну заборону на імпорт російського вугілля (п’ятий пакет).
Газовий сектор не потрапив під загальне ембарго, однак поставки різко скоротилися: РФ перекрила більшість трубопроводів, а Європа замістила обсяги альтернативами. Частка нафто-газових надходжень у доходах федерального бюджету РФ нині близько 24,5%, тож удар по цьому каналу був відчутним, але не остаточним.
Відповідь Москви — швидка переорієнтація нафтового експорту на Азію: вже до кінця 2022 року Китай і Індія стали головними покупцями, витіснивши ЄС; у червні–вересні 2025 року за даними щомісячних трекерів частки становили орієнтовно Китай ~47%, Індія ~38%, а ЄС і Туреччина — по ~6% кожен.
Значна частина “азійської” нафти надалі переробляється і як нафтопродукти повертається на глобальні ринки, зокрема опосередковано й до Європи, що формально не порушує санкцій.
Ключовим інструментом для підтримання потоків став так званий “тіньовий флот” (shadow fleet).
“Тіньовий флот” танкерів: Щоб обійти нафтове ембарго та цінову стелю, Москва створила свій альтернативний флот танкерів, які діють поза західною юрисдикцією. Цей так званий «shadow fleet» або «ghost fleet» – сотні старих нафтових танкерів з невідомими або підставними власниками – нині перевозить левову частку російської нафти.
За оцінками профільних моніторингів, станом на серпень 2025 року 125 із приблизно 400 танкерів, що возили російську нафту, належали саме до “тіньового” сегмента; загальна чисельність цього парку оцінюється більш як у 400 суден для сирої нафти та близько 200 — для продуктів, що разом становить помітну частину світового танкерного флоту.
Як працює цей механізм? Танкер-привид ходить під прапором зручності (Наприклад, Панами чи Ліберії) із прихованим російським бенефіціаром. Судна навмисно відключають транспондери AIS і «зникають» з радарів, щоб приховати місце призначення вантажу.
Практикуються ризиковані передачі нафти з борту на борт в нейтральних водах – часто в Середземному морі або навіть Атлантиці – поза наглядом портових інспекцій.
На папері вантаж можуть не пов’язувати з росією: наприклад, нафту можуть змішати з іншою і видати за походженням з третьої країни, або багаторазово перепродати між офшорними фірмами. За час дії ембарго грецькі судновласники (традиційно домінують у світовому танкерному бізнесі) продали понад 125 старих танкерів невідомим покупцям, фактично поповнивши російський тіньовий флот на суму понад $4 млрд.
Це явище отримало назву «Great Greek Tanker Sale» – «великий розпродаж грецьких танкерів». Євросоюз і Британія намагаються протидіяти: до липня 2025 року ЄС заніс до чорного списку 444 судна, підозрюваних у роботі на російську нафтову торгівлю в обхід санкцій, а Велика Британія – близько 500 суден. 18-й пакет санкцій ЄС (липень 2025) також заборонив заходження в європейські порти для 105 суден із цього «флоту путіна».
Проте повністю зупинити тіньові перевезення важко: флот оперує через країни, що не приєдналися до санкцій (наприклад, ОАЕ, Китай, Індія, Туреччина), використовує власну російську страховку замість західної і дедалі більше зношується (десятки танкерів старші 20 років, підвищуючи ризик аварій).
Гроші: від банків до криптовалюти
Спочатку РФ використовувала звичайні банківські перекази. Тепер – криптовалюту та регіональний клірінг. У січні 2025-го США вдарили санкціями по російсько-китайським Regional Clearing Platforms (RCP) — 15 компаній, які проводили платежі за заборонені товари. Серед них російські банки та 9 китайських фірм. Річ у тім, що вони працювали без готівки, повністю оминаючи західні банки.
Паралельно з цим біржа Garantex прокрутила понад $100 мільйонів російських нелегальних операцій. Після санкцій у 2022-му вони створили систему, щоб не можна було відстежити гаманці, а потім запустили нову біржу Grinex та токен A7A5, прив'язаний до рубля. Росія офіційно дозволила крипту для міжнародних розрахунків у серпні 2024-го, а міністр фінансів Силуанов у грудні 2024-го прямо сказав, що російські компанії використовують біткойн для обходу санкцій.
Для оплати заборонених товарів також використовують золото. Іран передав росії майже 4 тонни золота на суму понад $200 мільйонів: 16 березня 2023-го — 1,788 кг (~$104 млн), 5 квітня 2023-го — ще 2,067 кг. Плюс готівка: у серпні 2022-го літаком IL-76 привезли €140 мільйонів, у листопаді — ще €145 мільйонів.
Санкції на високі технології та електроніку для військової техніки
Експортний контроль і заборона військових технологій: Одразу після вторгнення союзники взялися перекривати доступ РФ до сучасної електроніки, зброї та компонентів подвійного призначення. США вже 24 лютого 2022 року запровадили суворий експортний контроль, який заборонив постачання до росії (та Білорусі) цілого ряду високотехнологічних товарів – від передових мікросхем і авіоніки до обладнання для оборонної промисловості. До цього приєдналися Євросоюз, Велика Британія, Японія та інші країни: перші ж пакети санкцій ЄС містили заборону на експорт до РФ «товарів військового та подвійного призначення», а також «високотехнологічних товарів» (наприклад, електроніки, телекомунікацій, авіа- та космічної техніки, передового обладнання для нафтовидобутку тощо).
Надалі списки заборонених до експорту позицій тільки розширювали – сюди увійшли спецтехніка, засоби кібербезпеки, напівпровідники та навіть побутова електроніка, яку можна розібрати на мікрочипи.
У 2023 році ЄС, США та партнери склали спільний перелік 50 пріоритетних товарів, які найбільше потрібні російському ВПК – переважно це різноманітні мікросхеми, інтегральні схеми, чіпи, радіомодулі, високоточні верстати. Влада відкрито попередила виробників про ризик нелегативного реекспорту цих товарів до РФ і ввела жорсткі “secondary sanctions” (вторинні санкції) проти будь-кого, хто допомагатиме Москві їх отримувати. Одночасно під санкції потрапили сотні юридичних та фізичних осіб, пов’язаних з російським ОПК – від оборонних концернів на кшталт «Ростех» до посередників у третіх країнах.
Наприклад, у травні 2024 року США одним пакетом ввели обмеження проти майже 300 структур, причетних до постачання техніки для армії РФ, у тому числі десятків компаній у Китаї, Туреччині, ОАЕ, Вірменії, Словаччині, Казахстані та інших державах, що допомагали обходити експортний контроль.
Як Західні технології все ж потрапляють в Росію?
Попри ці зусилля, реальність на полі бою в Україні показала: сотні компонентів західного виробництва й надалі виявляються у збитій російській техніці.
Подібно відбувається із цивільними безпілотниками, прицілами, тепловізорами та іншим обладнанням для армії: спочатку їх великими партіями закуповують компанії-посередники в Туреччині, ОАЕ, Вірменії, Казахстані, Киргизстані, Сербії та інших країнах, які не запровадили санкцій, а звідти товари їдуть в Росію як «внутрішні поставки» Євразійського союзу або під виглядом транзиту. Цей феномен отримав назву «санкційна діра», через яку до РФ потрапляє практично все необхідне – «від напівпровідників до деталей літаків і айфонів», як влучно зауважили журналісти.
Вибудова сірих схем постачання: у ході ресьорчу ми виокремили цікаві деталі таких схем.
Наприклад, в травні 2023 року OCCRP опублікувала дослідження про Казахстан як новий хаб для російського військового імпорту. Статистика показала, що за 2022 рік імпорт дронів до Казахстану зріс з нуля до $5 млн, майже весь – з Китаю, після чого Казахстан відправив до РФ дронів на $1,23 млн. Імпорт мікрочипів в Казахстан подвоївся – з $35 млн (2021) до $75+ млн (2022), а експорт казахстанських чипів у РФ злетів із мізерних $245 тисяч до $18 млн (у 70 разів). Схема працювала так: Росіяни, які до війни напряму возили техніку, реєстрували в сусідніх країнах нові фірми і продовжували закупівлі через них.
Самі масштаби зростання торгівлі промовисті. Німецький експорт автомобілів до Киргизстану зріс на 5100% порівняно з 2019 роком. Звісно, невелика країна в Середній Азії не купує собі стільки «Мерседесів» – вони просто проходять транзитом до РФ. Експорт комп’ютерів та мікросхем з ЄС до Вірменії чи Казахстану зріс у рази і теж значною мірою осідає в Росії. За підрахунками економістів, така «петля поставок» компенсувала приблизно половину падіння прямих поставок з ЄС до РФ. Іншими словами, російський імпорт повернувся на довоєнний рівень за обсягами, хоч і став суттєво дорожчим через всі ці обходи та націнки посередників. Це тимчасово підтримує російську промисловість – зокрема автозаводи, авіаперевізників, виробників зброї – але довгостроково така ситуація нестійка. Росії доводиться платити більше, закуповувати старіші технології і залежати від добросовісності «друзів».
Західні мікрочіпи в російських ракетах
А тепер найцікавіше: навіть зараз, після впровадження санкцій, майже кожна російська ракета містить західні компоненти. Королівський інститут оборонних досліджень (RUSI) розібрав 27 типів російської зброї і знайшов понад 450 іноземних компонентів, дві третини з них – американські.
Чотири компанії — Texas Instruments, Analog Devices, Intel та AMD — роблять понад 40% всіх деталей для російської зброї. Texas Instruments на першому місці з понад 50 унікальними компонентами, Analog Devices — на другому. Разом вони дають майже чверть усіх західних деталей.
У вересні 2024-го Сенат США провів розслідування. Ці чотири корпорації дали свідчення. Висновком розслідування стала констатація того, що у компаній "величезні дірки у внутрішньому контролі", вони не відповідають на запити про відстеження деталей або відповідають із затримкою.
Іранські дрони Shahed-136, які Росія використовує тисячами, майже повністю складаються із західної електроніки. Conflict Armament Research нарахувала від 55 до 120 іноземних компонентів на один дрон — майже два десятки деталей Texas Instruments, плюс запчастини з США, Німеччини, Швейцарії, Японії, Канади, Нідерландів, Австрії, Вірменії та Південної Кореї. Найважливіше те, що деякі деталі виготовлені в 2021-2023 роках, тобто вже після впровадження санкцій.
Навіть у північнокорейських ракетах KN-23/24 знайшли 290+ іноземних електронних компонентів, 75% з них – американські.
Китай — головна артерія
Китай забезпечує близько 90% критичного імпорту товарів подвійного призначення для росії — понад $4 мільярди на рік. Пік був у грудні 2023-го — понад $600 мільйонів за місяць, у 2024-2025 роках все стабілізувалося на рівні $300+ мільйонів щомісяця. 89% російського імпорту мікрочіпів йшло з Китаю.
У жовтні 2024-го США вперше санкціонували китайців за виробництво повноцінної зброї: компанія Xiamen Limbach Aircraft Engine Co. виробляє двигуни для дронів Гарпія, а Redlepus Vector Industry відправляє в РФ готові дрони.
До того ж, Радіо Свобода у грудні 2024-го виявило ~24 китайські компанії, що постачають галій, германій та сурму — ключові елементи для дронів і ракет. Українська розвідка у травні 2025-го повідомила, що Китай постачає порох та спецхімікати аж на 20 російських військових заводів.
Китайські компоненти є в усій основній російській зброї. У дронах Orlan-10 — китайські чіпи HC4060 2H7A201, STC 12LE5A32S2 35i в GPS-трекерах, відеопроцесори Pulse Electronics, мікрочіпи автопілота STM32F103VCT6.
Іран і Північна Корея
Іран продав росії 6,000 дронів Shahed-136 за $1,16 мільярда у початковому контракті 2022-го. До травня 2023-го вони привезли ще понад 400 безпілотників.
Потім Росія розгорнула масове виробництво в Єлабузі у Татарстані за 1,300 км від України. Завод запрацював у січні 2023-го, повномасштабне виробництво стартувало влітку 2023-го.
Крім Ірану, допомагає Росіянам і Північна Корея. Вона постачає величезну кількість боєприпасів. За консервативними оцінками, до лютого 2024-го корейці поставили більше 3 мільйонів 152-мм снарядів або 500,000 122-мм ракет. Це цілих 6,700 контейнерів.
До жовтня 2024-го прийшло ще ~9,4 мільйона снарядів. Це вже 20,000 контейнерів. Reuters та Open Source Centre у квітні 2025-го задокументували 4-6 мільйонів артилерійських снарядів у 64 відвантаженнях. Поточний темп оцінюється приблизно у 200,000-260,000 снарядів на місяць. Це 35-50% потреб росії в боєприпасах.
До листопада 2024-го РФ також отримала більше сотні балістичних ракет Hwasong-11 (KN-23/KN-24).
Також Корея поставляла 120 самохідних гармат калібру 170 мм ("Koksan") у листопаді 2024 - січні 2025, зараз вони на передовій. Ще 240-мм реактивні системи залпового вогню, протитанкові ракети Bulsae-4 дальнього радіусу дії та Phoenix-2, ракети для РПГ.
Іранські поставки йдуть морем з порту Амірабад через Каспійське море до Махачкали, потім річкою Кама до Алабузи. Ще літаками IL-76. Північнокорейські — з порту Наджин до російських портів Дунай і Восточний (Приморський край). Open Source Centre задокументував 64 відвантаження зброї вантажними суднами до лютого 2025-го.
Глобальна мережа посередників
Об'єднані Арабські Емірати, а конкретно Дубай, стали безпечною гаванню для російських грошей та хабом для переправки військових компонентів. У 2022-му сюди імпортували 96,4 тонни російського золота. Контрабандою через 360 дубайських компаній переправили також авіаційні запчастини для вкраденого російського флоту Boeing/Airbus. Розслідування YLE 2025 показало, що одна фірма здійснила більше 35 доставок після російського вторгнення.
У грудні 2024-го США санкціонували 14 турецьких компаній та 9 осіб: мережу Mirex (Mirex Havacilik, Ozgur Hasan Celik) за системи РЕБ для Росії та роботу з Rostec щодо виробництва російського оборонного обладнання в Туреччині.
Допомагають РФ і її сусіди. Казахський експорт до росії виріс на 24% ще у 2022 році. Експорт мікрочіпів зріс з $245K до $18M. Це зростання в 73 рази. Також було імпортовано більше 18,000 дронів DJI.
Киргизстан у січні 2024-го імпортував морського обладнання з ЄС на 1M євро. Російські інвестиції в країну зросли на 24% у першій половині 2024-го. У серпні 2024-го тут створили "Торгову компанію Киргизької Республіки" для обходу вторинних санкцій. Російсько-молдовський олігарх Ілан Шор брав участь в обговореннях.
Індія стала другою за величиною постачальницею обмежених технологій росії та головним хабом для переправки американських чіпів. У жовтні 2024-го санкціонували 17 індійських компаній.
У Сербії санкціонували Bassire Group DOO Beograd та Ventrade DOO. Також компанія Mayak розгорнула торгові будинки та склади в Європі, Туреччині та ОАЕ для імпорту американської та іноземної електроніки.
Висновки
Переходимо до заключної частини. Росія вибудувала подвійний контур стійкості: зверху — макрорівень перерозподілу енергетичних потоків через Азію та «тіньовий флот», знизу — мікрорівень дрібних, але численних «матрьошок» компаній, платіжних коридорів і підставних дистриб’юторів, що переганяють західні компоненти через Гонконг, Китай і Центральну Азію. З нашого дослідження варто зрозуміти одну закономірність: санкційний удар щоразу зсуває маршрути, але не знімає попиту.
Кремль перетворив адаптацію на процедуру — швидка перереєстрація фірм, заміна банківських рейок на регіональні кліринги та криптоканали, підміна прапорів і страхування для танкерів, підробка документів у «сірому» реекспорті. Тому сама констатація санкцій недостатня: їхня ефективність дорівнює швидкості та глибині виконання.
Звідси прямий висновок. Санкційну боротьбу потрібно не просто продовжувати, а перевести в режим постійного тиску на вузли, а не на загальні «категорії»:
1. блокувати флот-привид через портовий контроль, страхування, доступ до ремонтів і доків;
2. добивати реекспорт у хабах (ОАЕ, Туреччина, Кавказ і Середня Азія) вторинними санкціями на банки, логістів і «збірних» трейдерів;
3. закривати платіжні коридори — від квазіклірингу до криптобірж і золота; відстежувати ланцюги мікроелектроніки за серійними номерами й софтовими ліцензіями, позбавляючи РФ не лише заліза, а й сервісу.
Паралельно слід посилювати виконання нафтової стелі: санкціонувати бленди й STS-операції, карати бенефіціарів і скасовувати доступ до ключових морських сервісів, щоб підняти реальну собівартість експорту РФ.
Головна суть проста: санкції — це не одноразове рішення, а змагання швидкостей. Росія постійно перемальовує карту постачань; отже, коаліція має постійно стискати вузли цієї карти. Будь-яка пауза перетворюється на коридор для адаптації кремля, а послідовне нарощування тиску — на накопичувальний ефект, який підвищує для РФ ціну війни й знижує її технологічну і фінансову стійкість.
Стаття опублікована у співавторстві з аналітичною спільнотою “The Voicer”.
