Збірка новел «Дим» Міли Смолярової — це як музичний альбом, де кожен твір звучить, як окрема пісня. Кожна новела — це маленький всесвіт, де персонажі переживають свої внутрішні битви в умовах, до яких життя їх не підготувало.
Як і в справжній музиці, у цій збірці є свій ритм, кульмінації та неочікувані повороти, зануритися в які ми пропонуємо разом з Ангеліною Іванченко, літкритикинею медіа «Bestseller» у новому матеріалі.
Пісенність тексту.
На презентації своєї другої книги авторка поділилася, що її збірка новел — це як музичний альбом. Новела — жанр, що має не лише обмежену форму, а й характерні ознаки, завдяки яким дійсно створюється враження, ніби прослухав пісню, а не прочитав текст. Тож, як і пісня, кожна з новел самобутня і неповторна, але разом вони складаються у велику, захопливу та унікальну картину відчуттів та емоцій.
Що робить новелу новелою?
Стислість, виразність та психологізм — три основні кити, на яких стоїть цей різновид епічного жанру. Структурно він завжди однаковий: композиція строга та згорнена, має яскраву точку у вигляді кульмінації, паралелізму, сюжетному зламу тощо та обов’язково закінчується неочікуваним сюжетним поворотом. У таку структуру «заселяють» невелику кількість персонажів, де кожен із них, перебуваючи в обставинах, до яких життя не підготує, переживає свої внутрішні «битви».
Зміни.
Тож не дивно, що авторка дозволяє собі гру в різнорідність, адже головне — зберігати структуру, а все інше завжди готове переіначення. І теми, і ідеї, і способи їхнього втілення — усе це зазнає змін. Тонкими нитками переплітаються форми горору, містики, драми, які розгортаються на фоні пригод і буденності. Це виглядає так, ніби пані Міла обертає калейдоскоп і з один і тих же скелець складає нові й нові картини. Знімаючи із себе обмеження, відкривається безкрає поле для експериментів.
Пролог-епілог.
Усього маємо 10 новел, не рахуючи прологу та епілогу, що є віршами, які за стилем рими та літературних засобів нагадують Жадана. Сенсовий складник доволі вдалий, адже вони неначе закільцьовують усі тексти збірки та надають їм спільного звучання, майже що в унісон. Та особисто я ніяк не могла відмежуватися від того, що за формою це реверанс у сторону Сергія Вікторовича, що по суті своїй не є ні погано, ні добре.
Літературна парабола.
Самі ж новели неоднорідні: якщо після перших двох я відклала книжку, бо це було дуже емоційно насичено та важко, то далі якісь проходили повз, а в якихось був цікавий задум, проте не вистачило геть трохи, аби вразити.
Цікаво, що майстерністю останні дві новели нічим не поступалися першим двом, тобто, якщо зобразити візуально мої враження від збірки, то виходить щось типу пологої параболи, яка спочатку спадає, а потім зростає.
Літературна критикиня: Ангеліна Іванченко
Коректорка: Анна Ковбасенко
Дизайнерка: Єкатерина Коновалова
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
