Учора вночі я знайшла в сміттєвому відрі пакет, який викинула ще позавчора.
Я точно його впізнала: білий, з маленькою діркою біля ручки, у ньому були упаковка від печива, чек із супермаркету і порожня банка з-під кави.
Я знову винесла пакет і подумала, що треба більше спати.
Вранці він знов лежав у відрі. Цього разу всередині був тільки чек і на ньому було написано моє ім’я від руки, але дата була завтрашня.
Я сфотографувала чек і написала сестрі, вона посміялася, сказала, що я накручую себе. А ввечері я помітила ще одну дивну річ. На кухні не вистачало одного ножа, мого улюбленого, із блискучою синьою ручкою. Я перевірила шухляди, посудомийку, сміття, нічого.
О 2:13 я прокинулася від тихого шелесту на кухні. Хтось перебирав пакети, наче миші шуруділи. Я лежала нерухомо й слухала, раптом щось гучно впало. Зібрав до купи всю мужність я попрямувала на кухню. Увімкнула світло, нікого, лише той самий білий пакет. Я не хотіла до нього торкатися, але всередині щось блищало, це був мій улюблений ніж, а під ним лежав новий чек.
Я взяла його тремтячими руками, знов моє ім’я, але дата сьогодні. У списку покупок були речі, яких я не купувала: скотч, рукавички, великі чорні пакети. Я ще не встигла дочитати, коли з коридору почувся звук ключа в замку.
Хтось відкривав мої двері, але я живу сама.
