Багато років ходили чутки, що не весь рід золотих вовків загинув, що принцеса з роду Маріель, на ім’я Браяр, пережила страшну ніч свого народження... Але ніхто не згадував ще одне ім’я — Келла. Довгі двадцять років світ шукав мою близнючку, а я ховала у тіні мрії про Багряну принцесу. Та минуло два десятиліття, і ми нарешті могли розкрити таємницю: ту ніч пережила не одна з роду Маріель, а дві.
Близнючки Келла і Браяр, героїні книжки «Річка золотих кісток», що незабаром вийде у видавництві Лабораторія, все життя ховалися від могутньої чаклунки, яка зруйнувала їхнє королівство, і від людей, які не знають, що вони вовки. Кожна сестра має свою мету: Браяр — вийти заміж за принца союзної зграї і врятувати Золотий двір, а Келла — залишатися таємницею, тінню своєї сестри і запасним планом. Ніхто, окрім принца Грея — друга дитинства і нареченого Браяр, не знає, ким насправді є Келла. І лише в ту мить, коли сестри вперше виходять із укриття, зла чаклунка повертається з новим сонним прокляттям для останньої спадкоємиці Золотого двору.
Келла, змушена рятувати сестру, королівство і власну спадщину, вирушає на зустріч випробуванням, відкриваючи для себе світ, про існування якого вона навіть не підозрювала. І там, поза межами жорстокого вовчого світу, вона вперше запитує себе: ким би вона могла стати, якби наважилася на це?
Я викрутилася з його хватки, намагаючись ударити його в бік, але Ґрей був швидшим. Він заблокував мій удар, тоді я відступила на крок і вдарила його в коліно, змахнувши дерев’яним мечем. Я кліпнула очима, здивована тим, який він швидкий та умілий, і зрозуміла, як легко він міг роззброїти мене у коридорі. Він дав мені повірити, що я перемогла, але міг у будь-яку мить вибити кинджал з моїх рук.
Я скривилася на нього, рубаючи зброєю повітря. Він ухилився, ледь уникнувши удару в голову, а потім кинувся вперед, намагаючись зробити так, щоб я втратила рівновагу. Та я швидко реагувала, змусивши його обходити мене по колу, ніби він хижак, що переслідує здобич.
Чоловік за ним, який бачив це, повільно заплескав у долоні. Я звузила очі, побачивши, що це вартовий, який проводив мене до кабінету короля.
— А в неї є пазурі, — зі смішком промовив він.
— Ейдене, — кинув Ґрей так, ніби його ім’я звучало як догана. Він сховав ніж у піхви і підняв кулаки. — Намагаюся, щоб було чесно, — пробурмотів він.
— Ніщо не чесно від тієї миті, коли ти привіз нас сюди, — я кинула кинджал до його ніг. — Ти нас засліпив своєю усмішкою і вдаваною дружбою.
Ґрей завмер і опустив руки, почувши мої слова, а я, як змія, кинулася і вдарила його у щелепу.
Ейден зареготав, а решта вартових припинили тренуватися. Я подумала, що вони можуть на мене напасти за те, як підло я вдарила їхнього принца, але вони тільки захихотіли, ніби приховуючи задоволення.
Ґрей приклав руку до щоки, на якій наливався синець:
— Думаю, я це заслужив.
— Що сталося з твоїм оком? — спитала я, досі тримаючи угорі стиснуті кулаки.
— Хочеш підбити інше? — Ґрей повернув обличчя, підставивши око без синця
— Ми бурхливо потренувалися до цього, — сказав Ейден, підійшовши і поплескавши Ґрея по плечу.
Ґрей усміхнувся — усмішка була фальшива, — і я зрозуміла, що це неправда.
— Втім, не схоже, щоб ти сильно переживала за синці принца, — усміхнувся Ейден, роздивляючись щелепу Ґрея. — Враховуючи, що ти поставила йому новий. Ходімо, — він кинув на мене насторожений погляд. — Хай дівчинка спокійно тренується. Тобі ще до весілля готуватися.
Я скривила губи, почувши це «дівчинка», — завжди ненавиділа, коли мене так називали, навіть коли за віком це слово мені пасувало. Тепер я так само ненавиділа, коли мене називали «леді». Навіщо звертатися до мене так банально, коли можна сказати, що я з воїнів, з вовків, з королівської родини?
Ґрей повернувся до мене спиною, так нічого і не сказавши. Та й мені було тепер все одно, що він хотів сказати. Я не хотіла більше чути його брехні.
— Іди, — крізь стиснуті зуби сказала я. — Наречена чекає.
Я ненавиділа те, яка я жалюгідна, скільки сарказму в моєму голосі.
Ґрей підійшов до мене на крок і опустив голову так, що від його дихання моє волосся колихнулося, а на шкірі виступили сироти.
— Ти так кажеш, ніби тобі не байдуже, Келло.
Я змусила зазирнути в ці гарні темні очі, що полонили мене, відколи я вперше їх побачила, і сказала:
— Байдуже.
— Чому?
Я роззявила рот. Чому? Що, в ім’я місяця, це має значити? Чому він хоче, щоб мені було важливо те, що важливим ніколи бути не мало?
Ейден поклав руку на плече Ґрея і повернув його до дверей:
— Ходімо. Хай тренуються, — сказав він.
Моє тіло стало млявим, коли я дивилася, як його, наче худобу, веде геть крізь арку вартовий його батька.
— Через весілля він похмуріший за сніжну змію, яка щойно когось вбила, — пробурмотіла Сейді.
— Смішно чути це від тебе, — сказала Мез, змусивши нижчу вартову нахмуритися. — Я не знаю похмуріших за тебе, Седз.
Сейді закотила очі. Вона встала з лавки і покрутила в руках тріснутий кинджал:
— Всі нервуються у повню.
— Тоді в тебе постійно повні, — піддражнив її Гектор.
Мез вдарила його по стегну широкою частиною тренувального меча.
Сейді підійшла до мого кинджала, який валявся на землі, і підняла його. Вона повернула його і простягнула руків’ям до мене.
— Ще раз?
Я взяла зброю, вдячна за можливість відволіктися:
— Дякую.
— Не всі розуміють, як думають воїни, — знизала плечима Сейді. — Ми тебе розуміємо.
Гектор і Мез повернулися до бою. Дерев’яні мечі стукали, відміряючи ритм, під який сповільнився мій пульс. У тренуванні було щось розсудливе, повторюваність повертала нас до нормального життя.
Перш ніж я встигла подумати про це, Сейді знову атакувала, і я повернулася до танка, думки звузилися до того, обирати кожен рух. Я так довго намагалася зрозуміти Браяр, побути в її шкурі, але в мене виходило так само погано, як і спроба усвідомити, в якій шкурі маю бути я сама. А тут, з вартовими, було легко, бо вони розуміли. Розуміли спокій тренування, впевненість, народжену дисципліною, мозолисті руки і втомлені м’язи, знали, що дехто може думати тільки в русі. І навіть коли світ, здавалося, руйнується навколо мене, у мене буде це. Я знала, що ці троє допоможуть полегшити удар, який мав впасти на мене.
Більше інформації про книжку — на сайті laboratory.ua
