Вартує назвати цей відгук як «потік думок жінки»
А відгук у нас на книгу «Власна кімната» Вірджинія Вулф.
Спершу напишу про враження. Загалом це було доволі не погано, але в певні моменти я така «стоп а що я читаю….». Тому і відповідно назва відгуку така, бо письменниця легко з одного моменту переходить на зовсім протилежний, а потім у висновку знову починає роздумувати про жінок і літературу. Проте, останні есеі мені не дуже і відгукнулися.
«Власна кімната» - головний поінт в тому, що жінці потрібні гроші і свій особистий простір для писання. Ну з цим я погоджуюсь. Але загалом це було так завуальовано в певні моменти, що важко щось виокремити. Текст багатий на метафори і згадки тих чи інших постатей. І напевно найбільше, що мені сподобалось це так званий образ «Сестри Шекспіра». Концепт полягає в тому, що геніальні чоловіки були тому, бо жінкам просто не давали право творити. Що жінка хоч би якою геніальною не була, але освіту отримували чоловіки, у них вкладали знання, а жінка в цей момент могла тільки і мріяти щоб писати.
Загалом, це змусило мене задуматися і пригадати, що здебільшого на уроках зарубіжної літератури були постаті лиш чоловіків. І мені здається, що співвідношення літератури написаної чоловіками у шкільний період це 80% - чоловіки.
Також, також Вулф говорить про те, що жінки якраз таки маскувалися під псевдонімами аби їхні романи могли бути надрукованими. І дуже цікавий факт про який я дізналась, що сестри Бронте цим користувалася. Каррер Белл - Шарлота Бронте. Не знаю, можливо ви це знали, але в моїй голові ок було такого факту. Отож, вікторіанська Британія і анонімність від жінок письменниць аби хоч якось їхні твори були опублікованими.
Далі поділюся цитатою.
«Поезія залежить від інтелектуальної свободи. А жінки завжди були бідними — не лише останні двісті років,
а від початку часів. Жінки мали менше інтелектуальної свободи, ніж сини афінських рабів. Отже, жінки не мали
жодного шансу творити поезію. Ось чому так багато уваги приділила грошам і власній кімнаті.»
Тут теж дуже цікавий концепт, що ну ми знаємо Гете, Шиллера, Байрона, а жінки? Де їхні вірші? Наприклад, Сильвія Плат - 20 ст. і то правду кажучи, я значно пізніше дізналась, що вона також писала поезію, можливо, через те, що в Україні є лиш переклад «Під скляним ковпаком».
Загалом, мені здається якщо запитати просто пересічну людину згадати імена зарубіжних поетес (не уточнюючи століття) то відповідь буде надто короткою, а коли запитати про чоловіків, то список буде ширшим (якщо я не права просто перелічить для мене, будь ласка, згадайте тоді Сапфо).
І насправді це так сумно, бо скільки геніальних творів жінок ми не прочитали, бо буквально їхня геніальність була похованою через їхній статус, а саме, бути жінкою, яка віддає свою зарплату чоловіку (якщо її має) і доглядає за дітьми. Це прикро. Зараз ми живемо у вільному світі, де кожен має право висловити свою думку. Де інтернет - це ресурс, який дає тобі багато можливостей. Але з іншої сторони, багато про що було вже написано, багато що досліджено (?). І власне, хто зараз творить літературу? Невже такі фентезі як «Четверте крило» (це перше, що мені спало на думку) - це щось геніальне і через 100 років ми будемо аналізувати цей твір під різними точками зору? Невже, посередні книги, які раптом потрапили в бестселер нью йорк тайм ми будемо памʼятати? Типу автор/ка чия книга отримала відзнаку ми згадаємо про неї через 50 років? (Ну якщо не ми, то нащадки людства).
Тому це так дивно обирати літературу, яку ми читаємо. Як класика стала класикою?
Отож, мої роздуми підходять до кінця, адже у них немає ніякої відповіді. Єдине памʼятайте, що Вулф написала « бо великі поети не вмирають, вони завжди присутні
й лише чекають на можливість з’явитися серед нас живими людьми.». Тому поки живемо ми і читаємо класиків, класики живуть.
А «власну кімнату» прочитайте для загального розвитку. І намагайтеся насолодитися процесом, бо повірте ви або просто читаєте або поринаєте у глибокі роздуми по типу риба просто створено бути рибою, бути сам собою.
