Не есей, сприймати як щоденниковий допис\розмірковування без висновків.
Взагалі, це й не довгочит, бо відповідь тут проста: чи не найбільший об'єм сучасної літератури - він не у видавництвах, і не в книгарнях, і навіть не на книжкових конвентах. І на мою думку, якщо людина дійсно цікавиться сучасною літературою, то шукати книги треба в мережі, на відповідних платформах: ао3, ваттпад, мракопедія, тематичні пабліки, подібне. Ті штуки, що все ж-таки доходять до видавництва - ну, круто, що їм вдалося, але як правило такі тексти пройшли через ітерації де редакторів, де цензорів, де - перевірки "фокус-групами", тощо, і від авторського, особливо, якщо ми говоримо про видавництва-конгломерати, де книжкова справа вже давно поставлена на потоковий друк, там залишається не те, щоб багато.
А я, якщо щось читаю, часто сприймаю текст як своєрідну форму моно-диалога між автором\авторкою та читачем, і тому мені цікавіше та ближче, так би мовити, знайомитись з "нефільтрованим": чорнетки, самвидав, нишові видавництва, де редактори якщо і є, то за бажанням; мережева література, бо саме у таких текстах я бачу автора\авторку, що для мене становить найбільшу цінність. Більш того, подібна література значно доступніша: майже завжди не треба нічого купувати, а щоб познайомитись з текстом - достатньо перейти за посиланням, та розтошуватись зручненько, і все готово, можна просто читати.
До того ж, тексти, що пройшли через видавництво - все ж таки там, як правило, книги, які прийнято вважати конвенційними, і такими, що остаточно продадуться нормальними тиражами, будуть сприйнятими багатьма, тощо => на мою скромну думку аж ніяк не відображають усю фактичну різномаїть ідей, роздумів та голосів, що лунає у нас по факту. Так, звісно, при такому підході існує певний дроубек, бо чорнетки та мережева література має свою специфіку: як правило, це аматорська проза, тексти, які дійсно потребують шліфування та зачіски, тощо. Але круті автори\авторки - завжди круті, і не так важливо, чи дістались вони до фактичного друку, чи зостались лише в мережі, і подібних, винятково-мережевих класних текстів у нас також вистачає (тим більше, що, коли я кажу "у нас", я маю на увазі не тільки україномовну прозу, а взагалі).
А у питанні "що купувати" - ось тут я зі значно більшою вірогідністю схилюсь до авторів пройдешніх сторіч, тупо тому, що їхні ідеї, їнхній майндсет, вайби мені особисто ближче, аніж те, що мені пропонують видавництва сучасності. Мені подобається Лавкрафт (і я дуже обурений якістю офіційного українського видання, і думаю взятись за власний переклад), той же Дансейні, про кого взагалі прийнято забувати, хоча саме цього ірландо-британського лорда Лавкрафт підкреслював особливо, кажучи, що без Дансейні, як і без По, він би не склався як письменник. Артур Меккен з його алхімічною прозою, Віл'ям Морріс з його напів-фолковими епосами - ось їм респектую сильно. Але, нажаль, окрім Лавкрафта українською поки що жодного з них у нас прочитати неможна: "Богів Пегани" Дансейні я закинув у видавництво, і наразі чекаю, коли мій видавець відкриє продаж у його магазині. Наступну збірку, "Час та Боги", вже також переклав, і повний чорновий переклад книги українською у нас вже також існує. Меккена і Морріса - хочу, але боюсь, що не потягну.
А так - ну, як і зазначив на початку тексту: вважаю, що та прірва мережевої літератури, та обізнанність саме у цій сфері дає значно більш актуальну картину того, про що взагалі думають, говорять, розповідають, чим живуть та про що мріять наші сучасники та сучасниці, ані ж та обмаль, котра дістається до видавництв. І що проектів, які б освітлювали саме ці ніши літератури, навіть у букт'юб-розрізі, все ще вкрай мало, і дуже шкода, що поки що усе ось так.
