Неймовірно теплі та такі знайомі майже кожному з нас спогади про дитинство виринають у пам'яті головного героя твору «Зачарована Десна».
Цей прекрасний світ дитячих мрій, в якому панує радість, щастя, спокій та безтурботність. Як же хочеться і самій повернутися у дитинство... Перші страхи, перші мозолі, літо в усіх своїх барвах, чисте блакитне небо і тихий шум зачарованої річки Десни… Що ще потрібно аби відчути себе найщасливішою дитиною у світі?!
Дитинство – це час, коли все пізнається на дотик, смак, запах. Однак, не всі дорослі це усвідомлюють, тому в їх очах ти – крадій, розбійник та невіглас. І в мить ти падаєш, побитий прокльонами та лайкою, лежиш, «повержений з небес маленький ангел».. І «грішна» дитяча душа шукає шляхи спокути, не усвідомлюючи невинності та непорочності своїх діянь.. І думається, що вже ніколи не вернеться та «святість босоногого дитинства»...
Та все не так! І ти знову мариш спогадами, відчуваєш, що ти знову там, де починав свій шлях в доросле життя. Та чарівна музика, що лунає у твоїй голові, ти чув її безліч разів, але вона така до болю рідна.. Хіба щось із нею зрівняється?! І так спокійно і затишно твоїй дитячій душі слухати цю зворушливу мелодію...
Та враз усе змінюється: перед очима стоїть інший образ... Ти бачиш свою знищену, понівечену, покатовану рідну землю та сам наче палаєш у вогні і згораєш.., помираєш «усіма смертями людськими, звірячими, рослинними».. Чи це та реальність?! І не існує більше для тебе ні музики, ні неба, ні річки, є лише страх і біль.. Біль, що ніби з’їдає тебе зсередини, змушує страждати і помирати смертю мученика..
І все, що у тебе є – це лише спогади.. Ти воскресаєш, встаєш, ідеш далі.. Ти повертаєшся на берег тихої Десни, де солодко пахне в’ялими травами, де шумить ліс, де на сонці виблискують квіти, кручі, лози, де живуть леви та вовки і де забуваєш хто ти і для чого ти тут.. Ти не маєш нічого і маєш все.. Ось та сама мить, ось воно щастя очима дитини!.
І є у цьому світі одна проста істина: те, що лишається з нами до кінця нашого життя – це спогади.. Вони безсмертні.. І хай там як, але «життя прекрасне», бо «само по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ»!.
