Тато завжди казав, що час спресовується, тому події із плином життя летять крізь нас швидше, ніж у дитинстві. "Чим ближче до кінця віків, — він промоляв, — тим менше буде в нас часу." Тоді, будучи малим недовірливим скептиком, я з іронією ставився до його слів. Було смішно, позаяк я знав, що з погляду науки набутий уже досвід створює ілюзію ущільнення часу. Простіше кажучи, чим більше ми знаємо, тим скоріше минає час, оскільки нових знань надходить усе менше. Одначе тепер я замислився. Бо й справді: чим менше в нас часу, тим дужче хочеться напитися води, надихатись повітрям, наїздитись в електричці, наслухатись улюбленої музики та начитатися книжки. І мова не йде про сильно знецінену натепер смерть. Чим дужче ми огорнуті щоденними проблемами, тим менше в нас часу, щоби побути собою. І треба визнати, що це ще один різновид травми.
Буває, серед цегляних гігантів міста пригадуєш тепло, із яким прожив літо. Тепло, яке не відпускає тебе дотепер. Цей спомин нав'язливий і нудкий. Супроводжується знайомою з дитинства музикою. Згадуєш татів голос і його сигарети. На зупинці громадського транспорту виловлюєш запах тих же сигарет — "Червоних Прилук". Ще не затерся, не зарамкувався у пам'яті останній літній вечір, ностальгійний захід сонця на Бугаях, "ротівський" цвинтар і книжку, яку — через брак часу — досі не дочитав. Додому. Ступаєш крок із хати. Ось ліфт. Ось сходи. Ось автомобілі стрімкими жуками несуться повз. Дорога, Красне і знову — Броди. До завтра. А потім — можливо, за місяць — Підкамінь. Уві сні бачиш зрілі тисячолітні схили, застелені золотавим лісом. Вода з усіх сільських криниць співає осанну прохолодному жовтневому сонцю. Сниться ровер, дорога, Кременець.
Правду кажучи, турбот ніколи не бракувало. Постійно крутишся, як білка в колесі, у перервах встигаючи хіба сьорбнути води та "повтикати" в одну точку. Чуєш питання про саморефлексію і не спроможний на нього відповісти. Відрефлексуй сьогодення: де ти, хто ти і що робиш. Я на роботі, у гарному колі людей (з колективом пощастило), у класі діти, для яких у школі ти, може, щось та й важиш. За вікном рання осінь, у ноутбуці недописана магістерська і повно якихось таблиць. Я втомився. Мені зле. Писати так, як раніше, я вже не годен. По-новому писати — мимобіжно, "поміж дощ" — ще не навчився. Ось така, гранично правдива, саморефлексія. Ваш хід, товариство.
Так і спресовується час. Можливо, не для всіх, а лише для тебе. У таких реаліях довкілля бачиш різкіше, гостріше відчуваєш запахи і смаки, яснішою видається зелень різнотрав'я, а спокійнішим і впевненим — пташиний лет, бо ж "Так упевнено маються крила у ворона..." (Чубай). Дратує лише, що не вдається впорядкувати думки та імена. З іменами взагалі цікаво, бо вони множаться в геометричній прогресії, і з часом Дем'яни стають Марками, а Марки — Яремами. У голові циркулює кров та ідея власного спецкурсу, а ще ті, кого можна запросити на зустріч із дітьми. А в серці тримаєш кілька днів, наповнених суцільним щастям, і з них, наче з акумулятора, черпаєш енергію. І нічого з цим не вдієш. Бо ти людина, й у своїх координатах не володієш необмеженим ресурсом і волею. Мабуть, найкраща воля — це воля бути собою. Істинна цінність буття — адаптуватись до світу. Навчитися жити самому, бо жити тебе не навчить ніхто.
Одна з моїх звичок — щодня, за будь-яких обставин, прочитати хоча б щось. Якщо немає книжки під рукою, то бодай "ковтнути" чийсь есей на "Збручі", бо як тілу потрібна їжа, так і мозку треба дати хоч трохи свіжих думок для поживи. Це одна із тих звичок, які дозволяють залишатися собою будь-де і будь-коли. Зберігати свою самоідентичність, так би мовити.
Я не скаржусь. Є ті, кому в сотні разів важче, і дай Боже їм сили та наснаги пережити всі випробування. Я лише зараз починаю розуміти базові поняття — любов, дружбу... та, може, й усе. Бо саме ці два стовпи життя слугують опорою в цей непростий час. Наввипередки з часом не побіжиш — програєш. Тому кожного ранку визираю у вікно, дихаю вогким прілим повітрям і дякую долі за те, що маю.
Якщо Господь таки існує, і в нього є книга скарг та пропозицій, то я нею (принаймні зараз) не скористаюсь.
28.09.2024
