Ранок у мандрівників розпочався зі сходом сонця. Після нічного нападу ніхто з них не міг заснути . Так щоб не втрачати час , як тільки почало світати вони почали збирати табір. Але було присутнє невеличке “Але”. Бранець якого знайшли так і не приходив до тями. Вирослав почав перебирати склянки в дорожній сумці. Знайшовши невелику баночку відкрив її і понюхав.
-Ох.. Фу… Це має його розбудити.
Він підніс баночку під ніс бранцю. Коли він проносив її повз Вілену , вона почула запах. Такого смороду вона ще не чула . Аж дух перехопило. Вирослав глянув на неї і засміявся, з її виразу обличчя.
-Повір. Ти не хочеш знати що це.
Бранець спочатку лежав нерухомо а потім різко почав смикатись неначе задихався ,почав прокашлюватись. Він прийшов до тями і відкрив очі . Побачивши Вілену він полегшено видихнув .
-Слава богу мене знайшла людина . Я боявся що ці головорізи залишать мене на поталу диким звірям і нечесті .
Вирослав тихенько кашлянув. Бранець перевів на нього свій погляд. Чим більше він в нього вдивлявся тим більшими в нього ставали очі. По ним було зрозуміло що бранець здогадуєть що перед ним не людина.Він поступово почав відповзати назад.Потім схопився на ноги і почав закривати собою Вілену.
-Не чіпай її. Знайди собі рівного супротивника .
- Це ти щоль рівний мені.- Вирослав усміхнувся
Бранець хаотично шукав будь-яке знаряддя яке можна було використати як зброю. Вілена ж трохи збентежено спостерігала за всім цим. Звичайно можна було здогадатись що реакція буде подібною , але що настільки яскравою. Вона засміялась. Встала і прибрала його руку якою він перегороджував їй шлях.
-Мені немає чого боятись.А от тобі, так поводитись я б не радила.
Юнак шоковано дивився на дівчину.
-Ти не боїшся його? Він же ш нелюд.
-Ну по перше він водяник. А по друге треба бути бішль вдячним своєму рятівнику. Це він переміг розбійників. І він знайшов тебе в лісі.
-Я не вірю тобі. Він причарував тебе .
-Я не змушую. У кожного своя голова на плечах. Ми мандруємо з ним. Якщо хочеш можемо підвезти до найближчого села . Там ти зможешь знайти помічь яка тобі до душі .
Бранець опустив голову. Тільки зараз він оцінив в якій ситуації знаходився . Серед лісу , не відомо де . Невідомо куди йти і де найближче село. Без коня , зброї і припасів. Він може блукати навкруги місяцями. А тим паче якщо вони кинуть його тут в лісі місцеві нечисті ніколи не випустять його а кістки підуть на поталу диким звірям. Але ж він водяник . Точнісінько як той самий , котрий вибіг на галявину , коли вони казнили лісову русалку. Він не може помилятись. Мабуть той теж його впізнав. Скоріше за все хоче вбити коли дівчина не бачить. Але зараз, без зброї ,він йому не рівня . Можливо в подорожі йому вдасця переконати дівчину що водяник зло. І вона відречеться від нього.
-Ну гаразд. Ти права . Якщо ваша ласка , не могли б ви підкинути мене до найближчого села .
- От і добре.
-Тільки можна я поїду з тобою на коні ?
Вирослав незадоволено фиркнув. Весь цей час він сверлив очима незнайомця . Нічне почуття його не полишало. Він ніби знав його , але не пам'ятав звідки. І це ж саме передчуття прямо кричало щоб він був насторожі.
-Ти поїдеш. На Хмаринці. А Вілена поїде зі мною на Громовику .
-О то тебе Вілена звати. Незвичне ім’я. А я Тур.
- Як ти зрозумів я Вілена. А це .. ..
Тільки но вона хотіла вимовити ім’я Вирослава як він прикрив їй рота долонею .
-Не треба йому знати моє ім’я . Як треба буде звертайся до мене юначе , або хлопче.
Це здивувало Вілену . Але нехай . Можливо поки вони будуть їхати їй вдасця якось примирити обох. В кінці кінців це і є її місія в цьому світі . Треба з чогось починати.
-Добре. Тоді Юначе . Сідлаймо коней і продовжимо нашу подорож. Так ?
-Так. Ми майже все зібрали так що можемо рушати далі.
Вирослав підійшов до Хмаринки і намотав її повід на луки сідла щоб вона йшла поруч . Вони осідлали коней і продовжили свій шлях. Спершу вони їхали мовчки.Напруження і незручність бриніли в повітрі . Першою тишу вирішила порушити Вілена.
-Тур. А звідки ти ? Як опинився в руках у розбійників?
- Я з маленького села на краю князівства.Роботи в нас небагато а жити за щось треба. Ось і пішов служити у княжу варту. Обіцяли багато платити за легку роботу. От дурень і погодився.
Вирослав насторожено слухав розповідь. Вілена спиною відчула як він напружився.
-Мене з загоном направили на захист людей , тут недалеко. Нечесть вбивала мирних селян, ось нас і направили їх захищати.Ми зайшли у ліс і нарвались на засідку, мене вирубили, а далі я нічого не пам'ятаю . Аж до того моменту поки ви не привели мене до тями на галявині.
- Кажешь захищати мирних селян направили. Кажи тоді вже прямо. Вбивати нечесть. Бо миж тільки заважаємо і біду приносимо. Простіше вбити нас ,ніж розібратись що до чого. Може там лісові мешканці і невинні були. А люди знову хотіли взяти те що їм не належить.
У Тура побілили костяшки пальців , так міцно він сжав луки сідла. Було видно що він хотів відповісти водянику але розумів що зараз не час і не місце сваритись.
-Можливо і так. Але з наказами не сперечаються.
-Ну звісно а своєї голови немає на плечах.
Вілена розуміла що нічого доброго не буде , якщо не перевести тему.
-Гей , заспокойтесь. Юначе, тобі ж не подобається що вас судять за будь-що , не розібравшись. Так давайте не будемо робити передчасних висновків. Ми всі сповнені упередженості. Але давайте дамо один одному шанс . Якщо не на дружбу , то хоча б на примирення. Можливо у вас багато спільного. От з якого саме ти села Тур?
-З Сміли.
-Юначе, а ти там бував ?
-Так , мій друг звідти родом.
-Ось бачите. Це не так вже й страшно. І не так багато треба.
Хлопці трішки заспокоїлись. Далі здебільшого їхали мовчки . Краєвиди знову змінились один за одним. Коли закінчився ліс розпочались поля , лани. Вони розкидались від них і до горизонту . Коні йшли не спішно так що Вілена могла гарно все роздивитись. Попадались їм і пасовиська . Хлопчик років десяти з собакою пасли корів .Великою гілкою він зганяв тварин до купи. Пес весело бігав і гавкав навкруги нього.” В такі моменти невзначай починаєш забувати наскільки цей світ може бути небезпечним” . Подумала про себе Вілена. Так вони проїхали до вечора. Лише пару разів зупинялись на привал та напоїти коней з криниці . Вечір застав їх серед полів. Вони злізли з коней і почали облаштовуватись на ночівлю.
-Нам треба розпалити вогнище. -Вирослав поглажував по крупу Громовика , доючи йому зрозуміти що треба лягти .
-Я бачила тут не далеко сухі стебла кукурудзи і соняшника. Можемо ними підтримувати вогонь. Піду принесу їх.
-Давай краще я . А ти поки можешь назбирати сухої трави для розпалу.
-Гарна ідея Тур. А Вир.. А Юначе ….
Вілена саркастично посміхнулась . Їй було не зручно і не приємно так називати Вирослава.
-А ти може принесеш каміння ?
- Я піду допоможу Туру. А потім вдвох принесем каміння.
-Добре.
Ця пропозиція здивувала Вілену . Але розпитувати вона не стала . Сухостій який вони збирались палити знаходився метрах в п’ятнадцяти від місця стоянки. Вирослав швидко наздогнав Тура. Той обернувся.
-А це ти. Злякався думав знову розбійники.
-Краще б це були вони.
Вирослав підійшов до Тура і взяв його за барки. Стріпонув його.
-Я згадав тебе . Ти був із княжичем. Ти був там коли вони палили русалку .
Очі Тура збільшились і наповнились панікою.Все таки він згадав його. І сталося це раніше ніж хотілося б.
-Ні, ти помиляєшься . -почав виправдовуватись Тур.
-Твої очі кажуть про зворотне. Ти неначе звір якого затиснув капкан. Шалено розмірковуеєшь ,чи не відгризти б собі ногу щоб не потрапити до мисливця .
Тут вже вираз Тура змінився на протилежний він зухвало посміхнувся .
-А ти вважаєш себе мисливцем. Давай вбий мене , помстись за русалку. Але не думаю що твоя супутниця настільки зможе пробачити все.
При згадці про Вілену , Вирослав неначе протверезвів. Поступово розтискаючи пальці він випустив сорочку Тура з рук.
-Так я був там. Я не чіпав дівчини але і князя з вартою не міг зупинити. Найменше що б вони зі мною зробили , то просто побили. А якщо б князь засумнівався у моїй вірності горів би і я поруч з нею.
Тур казав це на підвищених тонах. Його дихання збилось. Очі горіли . Було видно що він каже правду . Вирослав мовчав лише дивився на хлопця.
-Я не пишаюсь тим що я втік. Але не тобі мене засуджувати.Якщо ти є частиною свого світу то я свого. Змалечку вчать що нечесть то є зло . Її треба проганяти від себе , або вбивати. От ти б кинувся рятувати людину ? Нізащо не повірю що” так “.
-А от і дарма . Вирослав врятував мене коли я тонула . І ще одного парубка. Да і тебе вкінці кінців також врятував він.
Вілена яка почула голоси нечутно підійшла до хлопців. І втрутилась як раз вчасно.
-Ти все чула ?
-Я достатньо чула . Але як ти правильно сказав на нам тебе засуджувати , але і ти не засуджуй нас передчасно. Я думаю треба йому розповісти про мету нашої подорожі . Можливо це якось змінить його світогляд?
Останні пару речень були адресовані Вирославу . Той лише коротко кивнув.
-Тоді давайте все ж таки розведемо багаття і поговоримо.
Вони повернулись до табору . Розвели багаття ,після вечері Вілена розповіла Туру про те хто вона така і як потрапила в їх світ. Також вона розповіла про мету їх подорожі. Втрачати вже було нічого. Він знав як вони виглядають , якщо він захоче їх зрадити то зможе і впізнати. А викладаючи все Вілена неначе видала йому кредит довіри. Який Тур можливо незахоче втрачати.
-Ну і що мені тепер робити з цією інформацією?
- Що забажаєш. Я не потребую від тебе негайної реакції. Просто подумай над ти що відбувається в світі . Що люди і нелюди можуть жити в злагоді. І я хочу допомогти цьому справдитись. Щоб стало менше таких як Лісана або тих людей яких скривдили не люди. Але сама я з цим не впораюсь. Тому зі мною пішов Вирослав. Він розділяє мої думки і прагнення. Якщо ти теж хочеш, ми приймемо тебе .
Вирослав зашипів .
-Так можливо не одразу. Але це буде хоть щось. Поміркуй над цим.
-Добре. А хто чергуватиме сьогодні вночі першим?
-Я .
Відповів Вирослав і з питанням подивився на Тура.
-Дозвольте мені. Я був без тями всю минулу ніч. Так що не хочу спати. Можно я буду першим.
-Не треба жертв . Я почергую.
Вілена розуміла що хлопці знову зачепляться.
-Давай те так . Ви обидва почергуєте . А я посплю. А потім поміняємось? Так влаштує?
Обидва кивнули.
-Ну от і добре. Тоді я спати . Розбудіть коли прийде черга мінятись.
Вілена дістала дорожній плащ, підбила сумку щоб по зручніше було спати і вклалась. Юнаки сіли по різні боки від неї і мовчали . Інколи хтось з них підкидав паливо у вогонь. Місяць був вже високо і світив ясно коли в траві почувся шурхіт . Вирослав встав .
- Я схожу перевірю , а ти стережи Вілену .
-Ні , давай я схожу , а ти постережи її. З тобою їй буде безпечніше
- Да я сама схожу подивлюсь . Бо поки ви вирішите хто піде. Там вже може статися непоправне .
Вілена встала з землі і під здивовані погляди юнаків кутаючись в плащ пішла в стону звідки роздавався шум . Вона дістала кинжал і тримала його на готові. І ось шурхіт роздався знову . Він доносився зі сторони поля яке розкинулось неподалік. Вирослав який йшов зв нею слід в слід, ”пірнув” у зарості соняшника. А вийшов він звідти вже не сам . На руках він тримав сову . В неї з крила стирчала стріла .
-Диви кого я там знайшов .
-Бідолашна , їй мабуть так боляче . Давай віднесемо її у табір. В тебе ж в сумці є щось накшталт тієї мазі ,яку ти давав для Тура.
-Так , ходімо.
Повернувшись вони витягли стрілу і обробили рану.Сова не тріпалась і не кричала , немов би знала що вони їй не нашкодять . Вілена огорнула пташку в плащ і легенько гладила по голові.
- Мила пташечко , спи . Ми тебе не покинемо.
Пташка дивилась на неї зачарованими очима . Вони здавались Вілені дивними , дивно виблискували , немов за ними ховався людський розум.Вона спробувала погладити її по підборіддю але пташка спробувала вкусити її.
В той же час далеко від табору в полі ,Морітана в своєму схованку зблизька роздивлялась Вілену через совині очі , у вогні який вона начаклувала.
- Ну ось я вас і знайшла. Тепер ,ви від мене нікуди не дінетеся.
Вона страхітливо розсміялася ,да так що аж сляні бокали задзвеніли на полиці
