Сьогодні мовчать мої пісні про муку,
Та в серці лунають чужі мені звуки.
То любов, що зріла давно,
Чи то бажання зібратись в кіно.
Гріють, несуть як чарівного птаха,
Як крупицю несе дрібненький мураха
Знаючи: розчавить, поламає навпіл,
Та тягне, волочить, підкорює гнів.
Є відчуття, що це сонця схід,
Що бореться з ніччю вже з сотню літ.
Відчиняє двері моєї надії, краси,
І білою фарбою заливає страждання війни.
Тут небо тримається на висохлих кукурудзяних стеблах. Немає залізних стовпів, як у Шевченка, які підпирають небесне склепіння. Лише жовті розпатлані палиці кукурудзи. І голі яблуні, які повільно дряпають гострим віттям вікна будинків та краї обважнілого неба.
Тут небо тримається на висохлих кукурудзяних стеблах. Немає залізних стовпів, як у Шевченка, які підпирають небесне склепіння. Лише жовті розпатлані палиці кукурудзи. І голі яблуні, які повільно дряпають гострим віттям вікна будинків та краї обважнілого неба.
