До вашої уваги переклад з російської тексту укладача, а також транслітерація народної мови з ярижки, викладених у статті “Народні уявлення й вірування, стосовні до зовнішнього світу (Матеріали для характеристики світовідчуття селянського населення Куп’янського повіту)” з Харківського збірника, 2-го випуску 1888-го року.
Вступне слово
Попри посилення в нас в останні роки серед представників інтелігентного класу інтересу до етнографічних досліджень, доводиться казати, що уявлення освіченої громадськості про звичай й уклад простого народу досі туманні й найчастіше є результатом упередженої опінії, а не висновком із суворо досліджених фактів. Цей лан лишень трохи копнули; він іще чекає серйозної обробки.
Дух і характер народу виказуються в його світовідчутті, а те виражається в звичаях, обрядах, повір’ях, переказах, прислів’ях і різноманітних сказаннях. В усьому цьому криється джерело вірувань і філософії народу, зберігається запас його знань і мудрості, кореняться підвалини його національної самобутності.
Народні звичаї, обряди, повір’я створені всією попередньою історією народу; у них можна віднайти сліди не тільки його історичного життя, але й тих періодів його доісторичного буття, про котрі мовчить писана історія, а говорять лише могили.
Вивчивши детально народні звичаї й обряди, ви вивчите народе світовідчуття, дух народу, його характер. Ви отримаєте повне й точне уявлення про народ як самобутню національність. У звичаях виразно позначаються її відмінні риси: без самобутнього звичаю немає національності. Звичай зустрічає немовля при появі на світ, звичай не полишає його протягом всього життєвого шляху, і звичай же супроводжує його в саму могилу.
Живий пам’ятник минулого, звичай є вельми цікавим для допитливого розуму, який шукає у швидкозмінних сучасних явищах історичних основ. Поетичний переказ глибокої давнини, звичай може пробудити й задовольнити чуття митця життєвістю своїх форм і розмаїтістю картин. Освячене часом усталення особистих і суспільних стосунків, звичай стає однією з найважливіших задач вивчення правника.
Однак було б великою помилкою вважати народні звичаї, обставлені обрядами, повір’ями і забобонами, за витвори безпосередньо лише самобутньої творчості кожного народу порізно, — бачити в них вираз духовної діяльності якогось одного народу; оскільки неможливо знайти жодної національності, у побутових формах котрої не віднайти сторонніх для неї, чужорідних рис, слідів міжнародних зіткнень, запозичень іззовні, у різних періодах процесу асимілювання запозиченого, або ж слідів переробки власного під впливом привнесеного з чужого.
Однак, попри очевидність присутності в національних звичаях чужоземних елементів, пряме вказання на джерела й шляхи таких запозичень не завжди легке, а почасти, через бідність і нерозробленість потрібних для того матеріалів, зовсім неможливе.
Саме тому при зібранні й вивченні етнографічних даних, перш ніж звертатися до далеких наближень і порівнянь, необхідно міцно встановитися на рідному ґрунті ретельним дослідженням місцевого матеріалу. Затим, окрім запису з вуст народу його сказань і пояснень побутових потреб, необхідно витягти з уже надрукованих пам’ятників давньої писемності відповідний матеріал. Він може послугувати для більш правильного висвітлення наявних народних звичаїв і світовідчуття народу, взагалі вказанням тих змін у них, які внесені на очах історії у побутове життя народу часом і зміною умов суспільності.
З цього боку було б також корисно порівняти між собою сучасні сказання про одні й ті самі речі не тільки в різних місцевостях, але й з текстами тих самих сказань, записаними за кілька років до того в тих самих місцинах і внесеними у вже видані збірки, як-от Чубинського та Драгоманова.
Коли будуть докладно описані місцеві народні звичаї, коли буде старанно зібрана усна народна словесність, тоді заразом дана буде можливість визначити в історії і в літературі ті джерела, з котрих народ почерпав свої поняття і вірування, свою філософію і свою поезію, і вказати, що в його світовідчутті належить віднести до самобутньої творчості, а що є продуктом переробки запозиченого чужого матеріалу.
Як відомо, в усну народну словесність, наприклад, у сказання про біблійні події, перейшло багато оповістей з апокрифічної літератури в дещо зміненій і спрощеній формі, почасти внаслідок великої поширеності їх у народі, почасти під впливом давніх місцевих переказів.
Якраз для з’ясування того, що в тих змінах належить віднести на рахунок спрощення, пристосування до понять середовища, а що належить приписати впливові булих раніше місцевих уявлень, понять, слід усяку народну розповідь записувати з буквальною точністю. Тому, зустрічаючи при дослідженні народного світовідчуття якісь на позір пусті, наївні чи то грубі, дикі, чи то навіть безглузді й беззмістовні погляди та поняття, не слід ставитись до них зі зневаженням, а належить, подібно природодослідникам, уважно вислухувати, точно записувати і всебічно вивчати, оскільки за позірною безглуздістю може іноді ховатися дорогоцінна для характеристики народного побуту риса із первісної культури або факт, здатний сприяти рішенню одного з питань про давні міжнародні зносини.
Пропоновані тут матеріали для характеристики світовідчуття селянського населення Куп’янського повіту складають тільки незначну частку присутніх у народі уявлень і вірувань, стосовних до зовнішнього світу. Щоби вичерпати цей предмет у межах навіть одного повіту, необхідне сприяння більшого числа осіб, порівняно з тим, яким я можу скористатися.
Наведені матеріали частково записані мною особисто у місті Куп’янську, частково повідомлені мені з повіту, а саме зі слободи Арапівки вчителем місцевого початкового училища М. Д. Скубаком, із селища Преображенського вчителькою Х. У. Сильченковою та з села Ново-Миколаївки вчителькою О. О. Склобіпською. Вважаю вельми приємним обов’язком виказати їм усім тут мою щиру вдячність за їхнє безкорисливе сприяння.
У відомих збірках Чубинського й Драгоманова наведено чимало подібного матеріалу, але, зібраний із великого району, цей матеріал занадто, так би мовити, розпливається по обширному простору, а тому не дає виразного уявлення про світовідчуття малороса визначеної місцевості. Щоб отримати більш чітку і правильну картину селянського духовного життя, селянського світовідчуття, потрібно звузити межі дослідження, потребується вичерпати якомога повнішим чином побутове життя однієї місцевості, однієї слободи, одного хутора чи навіть однієї селянської сім’ї. Коли будуть написані десятки етнографічних нарисів побуту окремих селянських сімей, коли з’являться докладні етнографічні описи хуторів та слобід, — ось тоді й будуть дані для загальних висновків, для правильного судження про те, що ми звемо духом і характером народу. Звісно, всебічне вивчення світовідчуття народу у його нинішньому вияві: у звичаях, обрядах, піснях, повір’ях, переказах, легендах, казках, прислів’ях — вповні доступне тільки місцевим мешканцям, переважно сільському духовенству, сільським учителям, учителькам, фельдшерам і фельдшеркам, особливо тим з них, хто походженням своїм приналежить до місцевого суспільства, для якого місцева жива народна мова є своя рідна мова. Точно записана, вона надасть багатий матеріал для діалектологічних і взагалі лінгвістичних досліджень. Маючи на увазі таку потребу, надані в цьому збірнику матеріали виклав зі збереженням говірки розповідачів і розповідачок.
Петро Іванов, 20 липня 1887 року (за старим стилем), місто Куп’янськ.
Народні уявлення й вірування, стосовні до зовнішнього світу
Небо
Небо далеко за морями опускається краями на землю; з чого воно складається — невідомо.
Сонце
Сонце — око Боже, розміром з увесь світ.
Сонце з мужиків. Воно нагору зайцем біжить, а по рівному і як уже спускається на море, тройкою коней летить.
Як сонце ще первий раз зійшло, так люди стали на нього плювати та й покам’яніли. Ото вони тепер койде стоять камінними бабами.
[Примітка перекладача: Таке пояснення походження скіфських бовванів є явним переосмисленням біблійної легенди про перетворення на соляний стовп дружини Лота під Содомом].
Місяць
Місяць — людина. Був колись цар Папарим; він і тепер живий: у рік 12 разів народжується і 12 разів помирає.
Коли Ісус Христос народився, цар Ірод, бажаючи згубити Його, почав ганятися за дівою Марією. Одного разу Богородиця, переслідувана Іродом, вбігла у хату до одної жінки, у котрої було в цей час лежаче в колисці немовля того ж віку, що й Ісус Христос. Діва Марія схопила те немовля, закинула його в розтоплену піч, а на його місце поклала свого Сина; жінці сказала, щоби вона не хвилювалась щодо свого сина, бо він буде жити, і щоб на питання Ірода, чиє дитя в колисці, відповіла, що то її син, а сама сховалась. Ірод зайшов у хату й спитав у господарки, чи не заходила до неї жінка з грудною дитиною. Господарка відповіла, що не бачила ніякої жінки з дитиною; а на питання, чиє немовля в колисці, відповіла, як звеліла їй Діва Марія. Коли Ірод пішов, Пресвята Богородиця вийняла з печі закинуте нею туди немовля; воно було живе і навіть не отримало ані найменшого опіку. Коли те немовля виросло, його назвали царем Папаримом.
Цар Папарим і тепер ще живий: живе він на Сіянській горі, і як місяць молодий, то і він молодий; а як місяць старий, то і він старий, та сідий, як молоко. Цар Папарим взнає від Бога, яка ціна на хліб, або на скотину, і розказує людям. Поки люди були праведніші, то він узнавав через кожні три дні; а як тепер люди стали грішні, то він взнає тілько через шість день.
[Примітка перекладача: Схоже, ця історія є відлунням поганського переказу про Коляду, котра щороку тікає й криється від Мари, щоб розродитись у сховку новим сонцем].
Повня — око Боже. У Великдень два брати, Каїн та Авель, пішли на скотний двір дати скоту корму. Тут вони про щось засперечались, і старший брат Каїн схопив вила, наколов на них Авеля і підняв вгору. На згадку людству про страшний гріх, братовбивство, Бог помістив Каїна на Місяць, з вилами в руках і з нанизаним на них Авелем.
На місяць не слід показувати пальцем: усохне; а якщо вказав, то для запобігання біді, необхідно його вкусити.
При виді Молодика треба стати лицем на восток, положити три земних поклони і три рази прочитати: “Молодик, як бик! Тобі на сповня, мені на здоров’я; тобі на світі світити, мені на світі жити; тобі гострі роги, мені воли та корови!”
Побачивши новий місяць, обертаються до сходу і читають молитву Господню.
Вікно проти місяця зачиняй, а то, як підсвіте, будеш сонний ходити.
Намагаються зобачити новий місяць з правого боку, і притім маючи гроші або принаймні ключі.
На Молодику треба садити редиску — вся буде молода; як посадиш після первої четверті, пропаде четверть семен, після второї — половина пропаде, після третьої — три четверті пропаде, а к кінцю місяця хоч і не сади.
Щоб був повний мак, повні гвоздики, треба сіяти на повнім місяці.
День і ніч
Як сонце дійде до кінця землі, опускається вниз під землю і світе тим людям, бісоголовцям (песиголовцям), що там живуть.
Господь знає, що нам, мужикам, літом більше робити і більше треба їсти, так і сотворив нам влітку великий день, і їсти положено чотири рази, а зимою менше роботи, менший день і менше їсти.
Затемнення сонця й місяця
Коли оборотень летить по небу й ухватить сонце або місяць, тоді стається затемнення.
Як сонце або місяць міняться, так проси або царства, або щастя.
Затемнюються сонце і місяць — це, значить, вони міняються, бо мінялись тоді, як Господь умирав.
При виді затемнення сонця або місяця взагалі кажуть: “щось буде недобре”.
Звізди
Як ніч настає, янголи світять каганці, щоб було видно.
Назви сузір’їв: Плуг, Віз, Чепіга, Волосожар.
Скілько на землі людей, стілько звізд на небі, і тілько хто вмре, то зараз його звізда і покотиться; котру убачивши, хрестись і кажи: “Царство небесне!”
Звізди — це янголи порозчиняли віконця в небі, та й дивляться.
Звізди — душі: блискучі — праведних, тусклі — грішних.
Як пада зірка, так це янгол летить за душею помершого.
Нам кажеться, що падають звізди, а то відьма їх знімає з неба і бере собі.
Звізди падають у великій кількості на сушу — до падежу скоту або заразливих хвороб.
Як родила Діва Марія Ісуса, тоді й звізда родилась із неба.
Молочний шлях — Гусиня дорога.
Комети
Як коли показуються на небі комети, це, значить, Господь нам грішним посилає ізвіщеніє против чогось.
Віха (комета) являється проти страженія [прим. пер.: битви?], або проти мору.
Грім і блискавка
Коли гримить грім, кажуть, що пророк Ілля їздить по небу у вогненній колісниці, і коли він починає вертати назад, то стається блискавка.
Як молнія блисне, кажи: свят-свят-свят. Щоб грім не убив і не спалив, держи в краснім углі страшну свічку і свячену вербу.
Пророк Ілля їзде на колісниці по небу і завідує всіми громами; їх всіх громів дванадцять.
Грім од колісниці святого Іллі, а молнія од стріли, то Ілля пуска в диявола, як той біга і дражне його.
Що Бог запале, то не слід тушити.
Пужарю од грози гріх тушити, та його і не втушиш, бо то Божий вогонь, хіба кислим молоком, якщо тілько попадеш в те місто, де стріла опустилась.
[Примітка перекладача: Недоторканність небесного (Перунового) вогню є очевидним реліктом язичницької доби. Водночас мотив із колісницею навпаки видається запозиченням із книжності через значну схожість з античним сюжетом].
Пішов мисливець у луг на полювання, і захватив його там дощ з грозою; мисливець сховався під дерева. Дивиться він і бачить, що, як тільки блисне блискавка, з болота вискакує якась звірина, стає рачки й дражниться, а як починає гриміти, швидко ховається у воду. Піймав мисливець зручну хвилину, прицілився в того звіра, вистрілив і вбив. Явився тієї ж миті до нього сивий старець із золотою рушницею і каже: “Поміняймося рушницями; я ось кільки не стріляв зі своєї рушниці, не міг убити того звіра, якого ти з першого разу вбив зі своєї рушниці. Якщо моя рушниця тобі не сподобається, то через рік приходь сюди, ми розміняємось”. Мисливець радо погодився помінятися, але потім, прийшовши додому, одумався: сховав золоту рушницю, побоявшись, що хто-небудь, побачивши його з такою дорогою рушницею, подумає, що він дістав її, убивши якогось пана. За рік мисливець знову зустрівся зі старцем на тому ж місці; вони розмінялись рушницями, однак тепер рушниця мисливця стала кращою, ніж була.
Навесні при першому гуркоті грози, дівчата вмиваються з тильного боку руки, наливаючи воду не на долоні, а згори, і витирають собі обличчя чимось червоним, щоб бути здоровими і красивими. А також при перших ударах грому молодиці і дівиці піднімають спиною віз іззаду, щоб у жнива спина не боліла.
Грім стається від того, що янгол б’є стрілою нечистого духа, і коли янгол ударить, тоді й чути грім; тому під час грози дітям не слід рити ямки на дорозі, бо нечистий дух сховається у ямку. Під час грози ховається за людину, тоді янгол, вбиваючи диявола, вбиває разом із ним і людину, а тому під час грози належить читати молитву: “свят, свят Господь Саваоф, сповни небо і землю славою Твоєю!” Тоді диявол не наважиться підійти до людини.
Коли блискавка виблискує, це Господь на хвилинку відчиняє Небеса і світло їхнє блискає.
Тучі й хмари
Тучі такі, як холодець
Із води й землі тучі; вони підіймаються вверх, як дим.
Туман
Туман — земля париться.
Райдуга
Райдуга — труба, котрою Ілля бере воду з річок, озер.
Райдуга воду бере на дощ.
Райдуга спускається одним кінцем у річку або колодязь, набирає води і розносить її по всьому небу, від чого і йде дощ.
Райдугу Господь посила, щоб дощ не залив землі.
Дощ, град, сніг
Дощ — вода, натягнута райдугою з морів, озер та річок.
Першим весняним дощем мочи голову — “не буде боліти”.
Дощ, град і сніг посилає Господь.
Народні прикмети до дощу: кури кудахкають; ластівки літають низько; горобці купаються в пилу; сіль сиріє; блохи сильно й часто кусають; дрімається.
Град — кара Божа.
Коли йде град, це Бог виганяє нечистих духів з неба і б’є їх градом; духи же падають на землю, і на яку ниву духи впадуть, то на тій ниві і хліб буде побитий.
Для відвернення граду та для його припинення викидають із хати на подвір’я або навіть на дорогу помело, лопату і кочергу; притім говорять: “Град, бий нашу лопату, бий нашу кочергу, не бий нашої ниви”! Град, який випав, збирають у якусь посудину і, коли той перетвориться на воду, бережуть її, а коли заболять зуби або очі, то вмимаються тою водою, — хворість минає.
Сніг — перемерзлий дощ.
Народні прикмети: глибокі сніги — до врожаю. Випадає сніг на ожеледицю — буде неврожай.
Іній
Якщо на Різдвяних святках до Хрещення буде “вишар” (іній) на деревах, то наступний рік буде сприятливим для бджільництва.
Мороз
Мороз посилає Бог.
Прикмети: як коло сонця, або коло місяця круг, буде здоровий мороз.
[Примітка перекладача: очевидно, йдеться про гало].
Буде здоровий мороз: як дим із верха йде прямо вверх, як сніг хрустить, як жар в пічці жевріє, як кішка лежить на теплому, прикривши ніс лапою.
Вітер
На чотирьох сторонах за морями стоять чотири янголи з трубами і дують;
Якби не моря, то вони б і гори, і доми, і все, що ні є, поздували б.
Вітер губатий і вусатий чоловік. Як дме губами, або двига потихеньку вусом, то й вітер невеличкий, а як дужче, той вітер більше; а як ододме здорово губи, та як затріпа вусами, так тоді ото піднімиться буря.
[Примірка перекладача: Тут упізнаваний образ духа вітру Посвистача (Стрибога)].
Не розривай мурав’їної кучі, а то буде вітер.
Вихори
Іде дух Господній і дух лукавий, і Господній дух розганяє дух лукавий; од його і буває вихор.
Вихор — чорт жениться. Як іде вихор по дорозі, то скоріше звертай і хрестись. Як маєш в це врем’я ніж, то кинь його в вихор, послі на ножі побачиш чортову кров.
Вихор приписують до дій нечистої сили. Щоби заколоти нечисту силу, слід увіткнути ніж у середину вихру; потім, увіткнувши ніж, побачиш на нім кров.
Вихор — це або шуте, або сердиться диявол.
Як що вихор підніма, так воно уже нікуди негоже, хіба продати його і то так, щоб купець не знав, яке воно; а на ті гроші можна купити тілько дьогтю на мазку коліс. Отам диявол уже викрутиться!
Раз чоловік віяв, а вихор і піднявся, та й закрутив йому рядно; чоловік плюнув, поправив рядно, та й оп’ять почав віяти. Вихор у другий раз скрутив рядно, той оп’ять плюнув; а як уже в третій раз вихор піднявся, чоловік розсердився, ухватив ніж і кинув у нього. Сюди, туди — ні вихру, ні ножа. Душа чоловіка зараз почула гріх і стала томиться. Довго чоловік нудився, а далі пішов до попа й одкрив свій гріх. Піп сказав: “Тоді ти спокутуєш свій гріх, як найдеш вихра”. Чоловік і пішов шукати. Ходив, ходив, а далі зайшов в ліс і знайшов хату; ввійшов у неї, а там сидить чоловік та й питається:
— Чого ти тут ходиш?
— Та шукаю вихра.
— Нащо він тобі?
Той і розказав йому усе.
— А взнаєш ти свій ніж? — питається вихор.
— Узнаю.
— Ну, якщо взнаєш, так бери його зразу, то прощен ти будеш, а як не взнаєш, вічно мучиться будеш, — і повернув к ньому боком.
Чоловік зараз і взнав свій ніж, якраз по колодочку загнатий в бік вихру. Він як хвате, та зараз і вирвав. Ну, каже вихор: “Прощаю тобі, ти спокутував свій гріх”.
Земля
Земля уявляється у виді млинця, котрий тримається на рибі-киті.
Земля держиться на воді та на рибі. Як та риба повернеться, так весь світ стоне, а як тілько поворушиться, так тоді земля труситься.
Їхав Господь Сававох [прим. пер.: Саваоф] на ковчезі, а лукавий виліз із води; от Господь і питається: “Що ти таке є?” А лукавий одвічає: “Я — лукавий”. Господь і каже йому: “Що є під водою?” А лукавий одвіча: “Земля”. Господь оп’ять каже лукавому: “Будь моїм товаришем, достань мені землі!” Лукавий поліз в воду, достав землі Богу, а собі напхав повен рот, на те, що така думка: побачу, що буде ділати Бог, те й я. Бог взяв землю і почав сіять по воді (Так і з’явилась земля). Лукавий ніяк не удерже в роті землі і каже Богу: “Не можеться мені — лізе земля з рота!” А Бог одвічає: “Ригай, будуть гори, долини і кургани”. Лукавий почав ригати — і стали гори, кургани і долини. Тоді Господь і каже лукавому: “Іди на облака, а як зійдеш, умий руки і тріпни, то до тебе являться і товариші”. Лукавий так і зділав, то їх із одного стало й багацько.
Гори, прірви і кургани
Диявол заспорив з Богом, що вип’є всю воду з моря і виїсть весь пісок. От як він напився води і нажрався піску, його і обдуло: він став блювати та ото і навергав гори.
Як зійдеться гора з горою, буде страшний суд.
У прірвах водяться злі духи.
У прадавні часи жили дикі люди, котрі наносили високі круглі кургани, і через них і били руських; а ями в землі — це житла тих людей. Кургани ж низькі, подовженої форми, містять у собі скарб.
Гори, пропасті, долини, трясовини стали від того, що як люди розслабились, так і свята земля стала м’яка, а дощ, як йде, та й розмива її, та й робляться там пропасті, гори, трясовини, долини, що я казав.
Море
Море родилося із мужиків. То море, що окружа землю, кипить, як у чавуні вода. В йому живуть люди фалярони з чоловічою головою, а з риб’ячим хвостом. Фалярони колись жили на землі, а як вели войну з асирянами, так, гнавшись за ними по морю, потонули: хто з них хоть і вирнув, та не спом’янув Бога, а сказав: «Ах конь мой, не подався!» — і той на дні оставсь. Матроси кажуть, що вони і тепер випливають і співають, або кричать: «Ах, коли той страшний суд буде?!»
[Примітка перекладача: Очевидно, що сюжет є переосмисленням біблійної історії про Вихід євреїв із Єгипту. Назва ж “фалярона” ймовірно є контамінацією слів “фараон” і “фаля” (хвиля)].
Море дна не іміє.
Земля як стала рости, ще сперва, а між єю почала потрішки пробиваться вода та, що тепер під землею, трішки-потрішки та й зібрались ключі, ріки, болота і море.
У болотах тільки чорти водяться.
В воду гріх плювати. Послі праздника Іллі не можна купаться: голова буде боліти.
Хрещенська, йорданська, стрітенська “непочата вода” взагалі взята з річки або колодязя до схід сонця, має велике застосування у народній медицині, переважно використовується від “уроків”, “зглазу”.
Ріки
Річки з людей.
В одного чоловіка було два сина: Дон Іванович і Донець Іванович. Батько більше любив меншого сина і хотів його посилати в лучче місто. От приходе Дон Іванович і каже:
— Благослови мені путь, батюшка.
— А хто ти? — питає батько (він, бач, був слаб на глаза).
— Я Донець Іванович, — підманув старший син.
— Ну, іди ж ти очеретами, садами, лугами і хорошими містами.
Той і поливсь річкою Доном.
Приходе другий, а батько і каже:
— Я ж тобі вже назначив місто?
— Ні, батюшка, ти не взнав по голосу; то був старший брат.
— Ну, ділать нічого, — сказав отець. — Іди ж ти високими містами, горами і попід Святими горами.
Той і полився річкою Донцем.
Вогонь
На вогонь нельзя плювати: губи поприщаться. Не грайся вогнем…
Вогні на кладбищах — клади.
[Примітка перекладача: йдеться про блукаючі вогні, які утворюються при згорянні метану на болотах і кладовищах].
Огонь не знаю відкіль сперва взявся; тілько як був Потоп, так він заховався в кремінь, а люди якось взнали та й почали бити залізом кремінь, та й добули огню.
Огонь — янгол; на нього гріх плювати, а то нападе огник.
Як на огонь плюватимеш, так на тім світі будеш гарячу сковороду лизати.
Огонь оказав Господь. Раз Господь поступив до одного чоловіка з міри молотити. Помолотив, а віять ніяк: вітру ще, бач, не було; він взяв запалив. Полова згоріла, а зерно осталось. Люди побачили, як Бог очищав зерно од полови, і собі стали запалювати, тілько в них і зерно згоряло; тоді Бог і послав їм вітра.
Огні на кладбищах — то янголи являються на могили праведників померших.
Вогні на болотах — то чорти світять очима. Якщо вогні показуються на воді, то значить, що на тому місці хтось утонув.
Царство тварин
Воли, корови, вівці, коні
Воли і вівці — благословенна животина за те, що як ховався від жидів Христос в яслях, воли рогами сіна на його накидали, а вівці своєю шерстю прикривали; а лошадь проклята за те, що мордою все сіно скидала.
Биків, корів, лошадей сотворив Господь, а кіз, овець, собак, кішок понаділував лукавий; тілько вони були у нього не живі, то Господь оживив їх і оддав людям. Собаки були голі, а лукавий дав їм теплу одежу за те, що як колись жили перві люди в раю, а коло запрещеного дерева була прив’язана собака, та й допустила лукавого зірвати яблуко і дати Єві.
Коли отелиться корова, беруть теля і, внесши в хату, злегка труть мордою його об піч і кажуть: “Буде здорове і гладке, як піч!” Не слід гладити по спині телят і лошат, бо вони тоді не виростуть.
До великих свят дають скотині кращого і в більшій кількості корму. Напередодні Різдва Христова рогата худоба говорить між собою людською мовою, одначе не слід підслуховувати ту розмову.
Корова
Коли корова отелиться першим телям, просвердлюють у неї в правому розі дірочку, насипають туди освяченого на Великдень маку і забивають отвір у розі кілочком із клечаної осики, що була на Трійцю над воротами. Тоді жодні чари відьми не зможуть нашкодити цій корові.
Як така корова буде вже з телям, так тоді сиплють по ній свяченим маком і приказують: “Коли ти цей мак весь позбираєш, тоді мою корову позобаєш!” Така корова не боїться вже відьми.
Коли корова дає молоко з кров’ю, слід пізно ввечері набрати з трьох колодязів води і поставити її на ніч на дах сарая, де корова, а вранці окропити тією водою корову і дати решту їй випити.
Щоби відьми не доїли корів, треба “в Клечальну неділю встромить в тин загороди осику”.
Коли в корови опухає вим’я або в інших місцях з’являються на тілі пухлини, слід обводити навкруги цих пухлин і притискати їх нагрітим точильним бруском, знайденим десь у полі й потім під Великдень освяченим.
При здутті в корови живота дають квасу з хроном і камфорою.
Від запрету [закрепу] дають конопляну олію.
Більмо в оці — задувати в око сіль.
Кінь ірже — до вісток; спотикається під вершником — до невдачі.
Знайдену конячу підкову прибивають на порозі крамниць, трактирів, щоби привернути й утримати більше покупців і відвідувачів.
Коли принесуть із церкви паску [прим. пер.: тут йдеться про старосвітський папушник — подову паску, прикрашену візерунками з тіста], то, знявши прикрашальну шишку, шукають у ній шерстинки; якої барви знайдеться на шишці шерстинка, такої масті скотина й коні будуть по двору.
Коза
Раз ішов Христос, а коза із-за куща плигнула і махнула на його рогами. Господь злякався і прокляв її. Тоді ж він і дав їй це ймення.
Відьма ніколи не відбирає в кози молока.
Козлів тримають у конюшнях, щоби домовик по ночах їздив на них, а не на конях.
Свиня
Свиня із жидівки. Раз одна жидівська сім’я скушала Христа: замазали матір свою в піч та й кажуть Спасителю: “Коли ти — Бог, узнай, хто в нас в печі замазаний?” “Свиня з поросятами” — каже Господь.
“От і не вгадав!” — закричали жиди.
Коли відслонили піч, а воно і справді вийшла з печі свиня з поросятами. Од того жиди і тепер не їдять свинини: вони щитають її своїм мнясом.
Щоб свині жирні були, так треба на Великдень їм всього свяченого дати; а щоб не хромали і не дохли, треба петровським жостером годувати і в помийниці залізо держати.
Собака
Ярчук — собака-первак; у нього єсть вовчий зуб. Ярчука змалу трудно вберегти від відьми, бо вона все мусує його стребити, щоб не мішав він їй до корови ходити.
Собака виє мордою до землі — до покійника, мордою вгору — віщує пожежу.
Вовки
Перебіжить вовк дорогу — до щастя. Коли з’являється багато вовків, то буде голод.
Кішка
Коли праведний Ной, рятуючись від Потопу, увійшов у Ковчег зі своєю сім’єю та з усілякими тваринами, то “лиха личина” задумала погубити їх усіх. Диявол перетворився на мишу і почав прогризати стіну Ковчега, щоб затопити його. У цей час лев, що жив у Ковчегу, чхнув і вичхнув кішку, котра піймала й з’їла мишу. З того часу і ведуть свій рід кішки, а до Потопу їх не було.
[Примітка перекладача: Цитата вище не транслітерована з ярижки, як решта, а перекладена з майже чистої російської].
Не спи з кішкою — жаби заведуться у голові.
Їдучи, не бери з собою кішку — кінь здохне.
Как кішка перебіжить дорогу, то скоріш поплюй тричі, а то не буде щастя.
Як кішка вмивається — будуть гості, і якщо при тім лапа у неї буде холодна, то чужі, а якщо тепла, то рідні.
Як кішка напакосте в краснім углі — буде горе.
Не слід віддавати кішкам риб’ячих кісток, бо, як кішка — крадійка, риба не буде ловитись.
Ведмідь
Ведмідь із чоловіка.
Раз іде Господь, а чоловік хотів його злякати та як закричить: “Ве!” Бог розгнівався і сказав: “Бути ж тобі ведмедем”.
Як ведмідь спину потопче, то ніколи вона не болітиме.
[Примітка перекладача: Мертвим не болить].
Ласка
Якщо ласиця перебіжить через ногу лежачої рогатої худоби або коня, то вони скульгавіють на ту ногу.
Зінське щеня
Не руш зінського щеняти, а то в очі плигне.
Той, хто задушив великим і безіменним пальцями зінське щеня, може лікувати горлові пухлини без ліків, лишень надавивши пальцями.
Заєць
Якщо заєць перебіжить комусь дорогу — бути біді; щоб уникнути нещастя, треба на тому місці три рази перекинутись через себе.
Миші та щури
Щоби миші не винищували хліб у амбарах і засіках, треба на Маковія (1-го серпня) принести освяченої води і, ввійшовши з нею у хлібний амбар, окропити засіки і сказати: “Миші і щури, не ходіть сюди: вас маковійська вода всюди повбива”.
Кажани
У церквах того водиться багато кажанів, що коло церков завжди залишається багато крихт від пасок, котрі з’їдають звичайні миші, які від того перетворюються на кажанів.
Птахи
Кури
Курей нельзя святити на Великдень, бо вони виривали Христа, як Він ховався од жидів; а ніжок так зовсім не їдять.
Як співа куриця, так її треба зарізати, бо вона віщує нещастя. А як хто, так перекида її од стола до порога, і чим прийдеться: хвостом чи головою до порога, — те й рубають, так воно на тим і окошиться.
Щоб кури рано сідали висиджувати яйця, у переддень Різдва господарка розпускає своє волосся, бере до рук горщик з кутею, лазить із ним по лавках до самого покуття та квокче; затим саджає всіх своїх дітей — одного за вухо, другого за чуб, третього за ногу, — примовляючи: “щоб були чубаті, щоб були вухаті, що були волохаті”.
Якщо кури ввечері, йдучи на ночівлю, кудахкають, то це до нещастя, а якщо кудахкають зранку, йдучи з ночівлі, то це до благополуччя.
Півень співа на порозі перед гостями.
Ластівка
Як ластівка зів’є гніздо під хатою, то це тому дому щастя, і його не годиться розоряти.
Як пролетить ластівка попід коровою, так молоко в ній стане кров’ю. Його треба вилити під глухий край воріт.
Якщо розорити гніздо ластівки, то вона неодмінно підлетить під корову, через що корова стає порченою, молоко її перетворюється на кров.
Хто уб’є ластівку, на того нападе ряботиння. Не Преполовіння ластівка купається.
Горобець
Горобці прокляті, бо як жиди Христа мучили, вони кричали: “Жив, жив, жив!”
Коли Ісуса Христа розпинали, то горобці сіли на хрест і почали кричати: “Жив, жив!” Тоді один із воїнів ударив Спасителя списом у бік. Бог прокляв горобців і сплутав їх, тому вони тепер не можуть бігати по землі, а лишень стрибають.
Ремез
Гніздом ремеза підкурюють скотину і людей від рожі (бешихи).
Зозуля
Зозуля — жінка. Як кує зозуля, так це вона плаче по умершому сину.
Зозуля — віщий птах, вона здатна віщувати, скільки кому літ жити.
Якщо вперше почуєш крик зозулі, маючи при собі гроші, то і цілий рік будеш при грошах; а якщо в ту мить у тебе не трапиться в гамані грошей, то цілий рік буде в тебе їх брак.
Як ця птиця прокричить на голий ліс, буде плохий урожай хліба.
Зозуля — це дівчина, обернена на птаха прокляттям батька.
Дятел
Як ця птиця стука в святий угол хати — бути покійнику.
Сорока
Як сорока скрекоче у дворі — будуть гості.
Ворон
Ворон кричить на даху — бути біді.
Сич
Своїм криком сич віщує смерть.
Як одуд клює в стіну, або сич кричить на оселі, то в тій сімні хтось умре.
Голуби
Під чиєю стріхою водяться голуби, того дім не згорить.
Голубів не ріжуть, а в них відривають голівки і завидують на стріху, щоби голуби водились.
[Примітка перекладача: відірвані голови родичів — дивний спосіб привабити птаха].
“Гади”
Змії
Раз Господь плюнув на землю, із слюни його і поробились всі гади: змії, ящерки, жаби.
На Руфа гадюки виповзають із землі, а на Воздвиження входять у неї, “тільки земля не прийма тих гадів, що укусили чоловіка, і вони лазять по дорогам, поки хто уб’є”.
Засушену гадюку носять на шиї од лихорадки, поки загублять.
Це творіння лукавого і зуби у їх такі, як у його.
Тому, хто побачив гадюку, що нападає на жабу, треба взяти ясенову паличку й відігнати гадюку цією палочкою.
Хто матиме таку палочку, той не постраждає від напрасни.
Вуж, що водиться в домі, приносить тому домові щастя.
Вуж любить молоко, навіть доїть корів, але це не шкодить їм, а навпаки в них молока більшає.
“Іди, жінко, в Ковчег” — каже Ной. Жінка стоїть, бо сатана, заховавшись в її юпці, не пуска. Довго кликав її Ной, а далі як крикне: “Та іди ж, сатана!” Тоді жінка ввійшла в Ковчег, а з нею і сатана. “Ну, тепер потоплю всіх” — дума сатана. Провертів він дірку у дні і сам в неї вискочив, а ужака взяв та й затулив її хвостом. За це Ной і помазав його краскою по голові, щоб люди не боялись його.
Якщо побачив змію з червоними ріжками (то цариця змій), то розстели на її дорозі червоний пояс, вона лишить на нім свої ріжки.
Твердять, що поміж пастухами є такі, що можуть за бажанням збирати грою на сопілці до себе змій і навіть наказувати їм кидатись на людей по слову “коси”.
Жила одна шинкарка, яка лікувала від укусів змій. Називаючи змій жіночими іменами, як-от Марфа, Марія, вона скликала їх і дізнавалась, яка з них укусила людину. Якось у таку годину в шинку опинився солдат. Він став сміятися з легковір’я мужиків і запевняти, що змії, які приповзли до шинкарки, неотруйні та беззубі, і на підтвердження своїх слів узяв одну з тих змій, але вмить був укушений нею, тож і сам був змушений звернутися по допомогу до ним висміяної шинкарки.
Якщо гадюка переповзе людині дорогу, то з тою людиною неодмінно станеться лихо.
Як жаба укусе чоловіка, так і лікарства нельзя найти, прямо горе людині. Не бери жаби в руки, а то вона в вічі присне, або на руки, від чого нападають бородавки.
Земляні жаби перед дощовим днем не скачуть по землі, а ходять і бігають.
Убивши жабу, не перевертай її черевцем догори, бо інакше буде Бога лаяти.
Черепаха
Черепаха з курки. Дочка їла жарену курку, глядь — іде мати. Дочка взяла накрила курку тарілкою і сховала. Як мати пішла додому, дочка знову за курку, аж там лазе черепаха.
Знайшовши гніздо з яйцями черепахи, вбивають навколо нього кілки, щоби черепаха не могла залізти в своє гніздо, і вичікують, допоки вона не принесе “розрив-траву”, яку вона неодмінно принесе, щоби зруйнувати огорожу довкола гнізда. Тоді лишається тільки взяти цю “розрив-траву” і закласти під шкіру на долоні. Достатньо одного доторку такої руки до замку, щоби будь-який замок відперся.
Йорж
Йорж, який трапився в першому вилові, — до невдалого промислу.
Бджола
Зосим і Саватій винесли бджолу з гори в Росію…
А вона і каже Богу: “Я буду кусать людей, щоб вони умирали”. А Господь одвіча: “Як через тебе будуть умирати люди, то тебе ніхто не буде держать. Як укусиш, то і умирай сама. Ти, пчолка, подобна будеш свічі і канону”. От бджола як укусе кого, пусте жало, то зараз і сама умирає.
Сарана
Сарана — Божа кара.
Цвіркун
Своїм криком цвіркун виживає жильців з хати.
Жук
Дзижчить жук — до непогоди.
Комар
Багато комарів — до врожаю овочів.
Мошка
Багато мошки — до врожаю грибів.
Муха
Мухи зимою в хаті — к покійнику; кусаються літом — к дощу.
Муха не спорте брюха.
Мухи й блохи плодяться з гною.
Воша
Воші заводяться з тіла чоловіка від журби.
У мене, як здохла кобила, а я як вдався в журбу, так і напали воші.
Воші нападають від дурної води і від нужди.
Гріх тому, хто на вікні б’є вошу: в ту хату і янголи не полетять.
Блохи
Блохи кусають на дощ.
Таргани
Де ця нечисть заведеться, то позови письменного, хай напише на стінах навхрест: “Тут святий Свиридон”, — то зараз вони і удеруть.
Піймай двох тараканів, зв’яжи до купи і кинь на середохресній дорозі до схід сонця, від сього также помандрують.
Павук
Як павук спускається над столом, будуть гості — рідня, а як так де — чужі.
Павук спускається на плаття — отримаєш листа.
Рак
У темні вересневі вечори, наваривши каші з узятого потайки на млині зі ступи пшона, дівки закопують на місці зборів сільської молоді ту кашу з живим раком у землю, а потім вбивають у те місце зуб із борони і надягають на нього витушку, навколо якої стають у самих сорочках, причім кожна дівчина вертить витушку, приговорюючи, щоб так коло неї крутились хлопці.
Царство рослин
Всі дерев’я сажав і сіяв Господь.
Осика
Коли Юду Зрадника почала мучити совість, він пішов у ліс, щоби повіситись; але на якому дереві він не вішався, воно нагиналося до землі, і він не міг повіситись. Врешті він побачив осику, лежачу через глибоку яругу, на ній він і повісився.
Осика проклята Богом, і на ній навіть без вітру тріпотить листя.
Осика проклята за те, що на ній Юда Ябеда повісився.
На Трійцю у ворота загороди або у вугол сарая, де тримають корів, втикають осику, щоби вберегти корів від відьом.
Осиковий кілок вбивають у могили жінок, яких за життя вважали відьмами, щоби вони не виходили з могил.
Липа і бузина
Липовий і бузиновий квіт п’ють, як чай, від застуди.
Жито
Подвійний колос жита давай коровам і вівцями, щоб приводили по двійко телят або ягнят.
Сей рожь хоть в золу да в пору.
Сей овёс, как лягушки покажут нос.
Сей просо красно, когда небо ясно.
Гречиха черна, сей, как погода хмарна.
[Примітка перекладача: не переклав, оскільки цей вірш явно російського походження].
Весь хліб посіяв Господь, а лукавий ходив за ним та плював, од того виріс бур’ян.
По створенню людини, коли людей стало багато на землі, і їм було нічого їсти, відкрилась гора, повна борошна. Те борошно й їли, скільки хто хотів, а борошна все не меншало; але коли борошно почали брати купці і стали продавати його, тоді Бог закрив ту гору. Хоч її потім усю зрили, але борошна вже в ній не знайшли.
Як кінчають жито жати, так оставляють кущик його Іллі на бороду, і пшениці — Спасу.
Хрін
Хрін, освячений на Великдень, клади під скирти хлібу — миші не нападуть.
Капуста
Коли висаджують із розсадника капустяну розсаду на гряди, то, посадивши першу рослину в гряду, жінка сідає обік нього на грядці і каже: “Будь велика, як я!” Потім, узявшись за голову, продовжує: “І тверда, як ся голова”. Затим, посадивши другу рослину, перекидає між ними невеличкий новий горщик, а якщо немає нового, то вживаний, але зате накритий білою ганчіркою, і закінчує словами: “Щоб біліла, як сей горщок”.
Щоб була гарна капуста, так на Іллю до схід сонця треба вийти на капусник з здоровим новим горшком, кружити ним над грядками і казати: “Ілля, Ілля, завивай голов’я!”
Огірки
Огірки садять на Праву середу (Переполовіння), щоб праві (прямі) росли. Посадивши огірки, відшукують десь під дорогою старий личак, тягнуть його звідти ногою на город чи баштан, де посаджені огірки, і кидають його там, щоб огірки плелись.
Щоб був урожай на огірки, то, як побачиш первий з них цвіточок, безпремінно треба зав’язати його ниточкою, тоді буде багато зав’язу.
На Вербній неділі не годиться бакші садити, а на Клечальній — полоти, а то огірки будуть гіркі.
Дині та кавуни
Дині та кавуни слід саджати в понеділок, щоби зав’язався перший квіт.
Соняшники, картоха і табак — диявольське зілля.
Мак
Мак слід сіяти на Середохресний тиждень у середу до схід сонця, хоч би й по снігу.
Взагалі ж городину слід сіяти чи саджати в перший день нового місяця.
Полин
Цієї рослини не люблять русалки. Тому щоби позбутися русалок, коли ті нападуть, що трапляється у четвер на Троїцькому тижні, слід тільки сказати: “полинь” — вони вмить розбігуться.
Полинь і будяк сіяв лукавий.
Петрушка
Як сієш петрушку, так треба сміяться, щоб хороше уродила.
Морква
Освятити на Великдень моркву, порізати її потім на кружальця, висушити і підкурювати хворого на курячу сліпоту, так щоб дим заходив у вічі хворому — допомагає.
Льон
Щоби вродив чистий льон, слід сіяти його чоловікові в одній сорочці, без штанів, а якщо в штанах, то з вареними почищеними яйцями в кишенях, інакше льон буде перевитий з “ленчицею” (повитицею).
До дня Івана, 24 червня не слід їсти плодів з дерев та кущів, наприклад, вишень, аґрусу, а полуницю та суницю можна, оскільки деревні плоди до цього дня у владі диявола.
