Колись, у давні часи, коли світ ще не був поділений між добром і злом, жила собі стара жінка, яку люди називали Бабою Громівницею. Вона мешкала на краю села, у хатині, що світилася дивним теплим світлом навіть у найтемнішу ніч.
Хто хоч раз ступав на Чернечу Гору в сутінкову годину, той відчував — тут панує сила, невидима, але незламна. Старі люди шепочуть, ця гора стоїть під охороною істот, яких не може побачити людське око. Вони тут віддавна, ще з тих часів, коли тіні були довшими, а світ — молодшим.
До вашої уваги переклад з російської тексту укладача, а також транслітерація народної мови з ярижки, викладених у статті “Народні уявлення й вірування, стосовні до зовнішнього світу” Харківського збірника, 2-го випуску 1888-го року.
Деякі люди вважають, що зустріч з чорною кішкою є ознакою нещастя...
Та, що оживлює давні міфи.
