(мініатюри, нариси, невеликі розповіді та віршування).
25. за порогом.
…а за порогом йде війна. ні! не війна - істерика гібридна царя, владики москаля, який вчинив різню народів криваву, дику та безкомпромісну. і ти в різні тій - ціль, першопричина…адже для нього ти - великий нуль, нуль абсолютний, чужа істота, непорозуміння, яке він вирішив забити, вбити, знищити негайно, швидко, терміново!
а ти… - із гаджетом сучасним шукаєш ігор та розваг… - в них козаком рішучо вміло ти окульбачиш там коня, верха на огирю стрибаєш крізь оник димний у огню та що є моці швидко так в інформаційний простір скачеш - у свято, в подорож, в оман, у блиск та відблиски святкові, у маскарад, в бали казкові - в розвагах тих про все! себе не пам’ятаєш…ти забуваєш і про те, що поруч, тут, вже за порогом сичить в істериці отрутній уся московія…і путиноїду ти - мрець, поки залишений живим…а ти - в ілюзіях! нема тебе і духом в цьому світі…світі, що живе у сьогоденні, тепер та зараз, саме тут…і що тобі вчорашнє? - згадаєш з настрою його побіжно, знехотя, на мить…і на прийдешнєє начхати - воно незриме та ніщо, його ніколи нам не знати. бо саме нині слушний час аби освідчитись Фортуні в безсуперечності своїй, у незрадливості, в покорі Богині цій, великій славній капризулі.
…о! так - усе змінилося у часі (можливо, я змінився в ньому?…). тут кожен зайнятий собою, собі самому головний і прагне Бога та свободи, але ж…але…але… - за тим порогом йде війна, кремлівський приступ істерії.
26. мрії в руїні.
ранок. щойно поголився та роздивляєся в люстерко - чи не залишив де не збритої щетини…аж! - нізвідки сас, тарган триклятий…«…звідкіль оце він в раковину впав?! як той москаль паскудний!…весь день спаскудить, падло!» подумалось тобі, коли чавив комаху. згадав про все найгірше, що трапилось в житті - і тарганів, і москаля, війну, руїну по країні, біду не гоєну на вкраденій ординним москалем землі твоєї, вітчизну рідну вбитою уявиш.
…забудеш з часом скверну цю ранкову. та настрій вже зіпсовано надовго. впадеш у крісло. в напівдепресії торкнеся раптом мрії. заплющиш очі, шепочеш скоромовно подумки собі… -
…пов’яжеш червону мотузку на шиї - маєш прикольну краватку. розкинеш, махнеш руками - то крила тобі..о! точно. у злеті садибу надибаєш файну (озія що вельми та вельми!), яка є раєм. здіймеш голову, глянеш угору - замість неба побачиш стелю - бо мрія така неосяжна, що аж не вмістилася в небі, а для Всесвіту неосяжна, дивина неможлива! тому, як прикольну краватку пов’яжеш на шиї - класно! не надто розмахуй руками, бо втрапиш одразу в Едему, у мрію свою не здійсненну - в оту, що не вміщується у небі, не зрозуміла яка серед звалищ, руйнацій, у болях людських та бідах від бойні, в різні москальській…вона не сприйнятна у світі такому. і ти, обтяжений мрією наче залізяччям важким та вагомим…підстрибнути навіть не в змозі…не те, що злетіти до неба здивовано, в захваті всеохопному. тож, мусиш сидіти статечно, напівлежачі в кріслі м’якому, в носу колупатися, слухать брехливий ящик та всотувати брехню ту (що з ящика того) мозком своїм повільним у ліні, гарбузове лузати насіння (бо кишково-шлункове корисне), спльовувати на килим лушпиння…та відраховувати на пальцях секунди до миті, коли ти знову станеш легким та спритним, аби по драбині зійти на горище та замріяним у захмар’я злетіти на крилах своєї мрії над усім неосяжним, несприйнятним для світу та Всесвіту всього… - адже мрія в руцах твоїх тріпоче! і лише скинеш сльозу у руїни, на звалища сплюнеш зверху недбало, з огидою та… - полетиш собі далі у висях з заплющеними очима…начхати тобі в сьогодення… -
…вишепочися та закимариш у кріслі.
27. під парасолькою власного “Я”.
залишайся там, де опинився на шляху під парасолькою власного “Я” - на гребені, вершині на самій здобутків. торкайся небес! милуйся красотами інших чужинних, незнаних земель, країн - на стежинах яких у екстремних блуканнях та мандрах вивчались тобою стрічні народи, звичаї та мови…і меж не було здивуванням твоїм від тих дивовижних пізнань - як можна? (питав тоді себе ти) отак берегти, поважати, любити своє, так шанувати історію нації, яка абсолютно відмінна, не схожа, але серед інших така неповторна та зрозуміла й з того і прекрасна!…
міцно тримайся у буревіях подій сьогочасся, на хребтах сьогодення - бо зірвуть, поглинуть досягнення всі та усе, що назавжди вважалось залишеним, власне, привласненим - що все вивчене стало навічно з тобою, твоїм, у тобі. і мрії, віра, надія, всі плани твої на прийдешнє вкрадуть буревії, розвіють на розі вітрів, знівелюють спогади навіть усі про народи, звичаї та мови - навзаєм вдихне тобі хамство, сарказм упереміш з цинізмом - все стане тобі як іронія долі, як регіт реалій з того марнотратства на мандри по світу у часі буття…
впадеш…та на самому дні облаштуй собі землю, створи затишок в закутку - з того радій, що це не найгірше місце планети іще і тут таки добре, зручно у самоті серед таких же самотніх та непомітних, зайвих, байдужих та непомітних, сірих, ніяких… - але ж людей! таких же, як ти…ти як людина, котра у мріях замріяна в побутовій дірі, яка завжди бажала рівності всіх, для всіх справедливості…собі ж - лише ситого шлунку…бо пам’ятаєш, бо знаєш всю правду про правду, брехню та страждання і злидні.
залишайся (кажеш до себе собі) під парасолею власного “Я” стоячи на драбині буття. тютюновою пихкаєш люлькою. сідаєш у велику кошівку, якої прив’язана синьо-жовта повітряна куля - пишаєся в тих кольорах, патріотом щасливим скидаєш баласт (що лантухами словесного блуду) - дістанеся врешті волі, свободи у синьому небі…чи серед хмар - крізь грози, негоди летиш над шляхом твоїм, що веде в невідоме.
28. усупереч.
…але тримайся. дихай рівно. рівніше та глибше! вдихи - носом, видихи - ротом. і - вперед! не звертай зі стежини. бо з неї зійти…розумієш… - у прірві зникають, гинуть безкрилі…з руками, ногами, з духовністю, розумом - неодмінно вразливі вони, ті сміливці в падінні розмазані, в бруді опиняться враз. не врятує там їх ані волелюбність, ні віра. безславний кінець на обірваній стежці чатує - на стежці загальносуспільній усупереч, що паралельна, на якій лише сама самостійність, досвіди власні, невдачі, пригоди, не притаманність уявлень раніших та вчинків.
…але ти зупинився, у сумнівах ти - там ризик вижити, жити?…чи ризик загибелі там? і чи не є то усе рівнозначне?…і що краще тоді - вижити чи розбитись на смерть?…не знаєш! від падіння у прірву боляче…ти шкутильгаєш…живий?…не розбився?!… - слава спромозі твоїй на спротив та непослуху долі задля здолання, завершення шляху в сучасному власному часі!
і то є перемога! без слави, непомітна та тиха, без задиристих в сяянні срібних фанфар, що славу віщають по світу… - ти належиш собі…ступай ся поволі, не поспішай - спіхи тут ні до чого, недобрі, лихі, помилкові…та і куди вже? - ти вже випадковість, сторонній життю суспільного, ти вже ні до чого. тримайся! - на тебе чатують нові перешкоди, викрадена москалями вітчизна твоя та…зрада, існування сумнівне, будівельне сміття замість хати, руїна…адже землі цій - вигнанець, чужий вже ти. вітаю.
…дихай рівно, бадьоро, рівніше та глибше! вдихи - носом, видихи - ротом. і, дивись, не звертай зі стежини…………………………………………………………
29. за кавою з весною.
вже будильник туркоче світанком. і кава збігає, шипить на плиті. на столі - бутерброд із маслом вершковим та сиром (на мене чекає)…і як же пахне весною у кавовій хаті! та поза хатою…у світі усьому!
там, в сонцесяянні світу весна вибухає цвітінням. осліплена сонцем вона радіє птахам-солоспівам…та небесам волошковим! вітер хитає, безладно розхитує крони мов пес, ланцюгом що прив’язаний стовбура дерева і грізно гримить та шумить в усі боки довкола по видноколу - кличе мене в сьогодення, в сучасність невчасну, об пороги якого зморений я забруднені днем саме цим свої бута тру, витираю ретельно об нього, цього будня буденного дня…
до біса! хай кличе мене нестямний цей вітер, в сучасність у ріг свій гучноголосий синіючи дмуха щодуху! захлинеться небом від злості нехай з мойого непослуху - хай! я нині, зараз біля весни, чарівниці! очі якої зелені, у колір перших листочків вербових. м’яка, граційна, лагідна, квіти дарує що світу рослин, жвава, весела, закохана та кохана… - із нею п’ю каву гарячу, міцну як обійми весни - красуні моєї, діви містичної, феї світу весни…не до стихій мені нині по світу…
