Яким є український Схід? Що ми знаємо про нього справжнього поза контекстом історії чи географії? Яким його бачать місцеві жителі?
Олександр Михед у своїй книзі «Я змішаю твою кров із вугіллям. Зрозуміти український Схід» зібрав репортажі з міст Донеччини та Луганщини, об’єднав їх з історичними фактами, спогадами людей та унікальними дослідженнями — і створив картинку, яка дає нам змогу побачити та спробувати зрозуміти український Схід.
Про те, чим особлива ця книга, читай у рецензії Карини Гоністратенко.
«Якщо пхатимеш свого носа в наші справи, я змішаю твою кров із вугіллям, а твоє тіло перемолю на добрива!»,
— це слова, сказані Володимиром Дегтярьовим (секретар обкому) Олексію Нікітіну, чоловіку, який хотів домогтися справедливості, а натомість опинився в психлікарнях СРСР.
Історією життя Нікітіна починається книга Олександра Михеда. Нею я вирішила й почати цей текст, бо він одразу дає зрозуміти, про що йтиме мова далі.
Олександр Михед — український письменник та куратор мистецьких проєктів. У 2016–2017 роках він став членом команди «Метамісто: Схід», у рамках програми якого автор працював у містах Донецької та Луганської областей: Костянтинівці, Покровську, Добропіллі, Лисичанську, Сєвєродонецьку (до 2024 року, нині — Сіверськодонецьк — прим. ред.) і Бахмуті. Результатом досліджень стала ця праця.
Кожна сторінка книги захоплювала своєю атмосферою та враженнями. Читач ніби на власні очі бачить описані міста та спілкується з людьми. Автор дослідив величезний пласт історії, та все, що я відчувала читаючи, — це злість на несправедливість та жорстокість світу. Особливо, коли згадати, що деякі із цих міст зараз знову під окупацією та постійними обстрілами.
«Війна триває і немає їй кінця. І, може, єдине, що я розумію напевно, — що ми «донецькі» були, звісно, особливі, але не більше, ніж українці. І були в нас прекрасні риси характеру, і були в нас вади».
Наповнення цієї книги і є її найбільшою перевагою. Перекази автора чергуються зі словами місцевих жителів, й іноді уривків розмов на сторінці більшість. Це додало певної унікальності та відчуття присутності. У книзі також є розмови з відомими вихідцями Сходу: я з великою цікавістю читала спогади та роздуми Ігоря Козловського, Алевтини Кахідзе, Романа Мініна, Сергія Жадана, Олени Стяжкіної та Володимира Рафєєнка. Ці вставки додали глибини й різноманітності Сходу, адже кожен по-своєму описував дім і дитинство, по-різному визначав «донбаську» ідентичність.
Олександр Михед створив можливість відчути міфологію та уявлення жителів Сходу, дізнатися про визначних постатей регіону, зокрема раніше невідомих, як-от Марко Залізняк, побачити умови життя людей Донеччини та Луганщини. Книга змусила мене зрозуміти, що кожен перебуває у власній бульбашці й не буває єдиної правди.
Автор дав історичний контекст: він згадав Кримську війну, Першу світову, німецьку окупацію та жахи радянської системи — це зробило розповідь цілісною. Але головний внесок книги — читач починає розуміти поведінку та спосіб мислення людей, які перебувають в інших умовах і мали інше розуміння світу.
Проте варто зазначити, що я брала книгу з іншими очікуваннями: мені хотілося не просто заглибитися в історію та особливості регіону, а й дізнатися, що відбувалося у 2014-му. Відповіді на це питання автор не дає, бо це й не було його метою. Зазвичай ми мали короткі згадки та спогади місцевих, проте для кращого розуміння сучасного контексту я б радила перед прочитанням ознайомитися з історією війни на сході України.
Олександр Михед хотів показати український Схід і, про мене, йому це вдалося. Наскрізна ідея книги, про яку часто всі забувають, що Донбас — це Донеччина та Луганщина, що це Покровськ, Лисичанськ, Добропілля, Сєвєродонецьк, Бахмут, Краматорськ і ще десятки міст. Це — люди, українці, яких не можна відокремлювати чи забувати.
Журналістка: Карина Гоністратенко
Коректорки: Анна Ковбасенко та Ангеліна Іванченко.
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
