Час - гумка.
Серед ліній всіяного букво-зорями простору поміж нами
лежать скручені й заплямовані графітом залишки спільних спогадів.
Вихор життя, народжений з боле-видиху змія, відніс їх до порожнечі,
щоб я могла краще бачити крізь потертості на папері сторону,
на якій проступають лінії, написані твоєю рукою.
Кладу олівець, щоб не розмазувати свої марно-слова про надію на вічне.
Страх прийняття власної втрати чутливості; незнання чи існує твоя.
Відсутність - ми.
