Час - гумка.
Серед ліній всіяного букво-зорями простору поміж нами
лежать скручені й заплямовані графітом залишки спільних спогадів.
Вихор життя, народжений з боле-видиху змія, відніс їх до порожнечі,
щоб я могла краще бачити крізь потертості на папері сторону,
на якій проступають лінії, написані твоєю рукою.
Кладу олівець, щоб не розмазувати свої марно-слова про надію на вічне.
Страх прийняття власної втрати чутливості; незнання чи існує твоя.
Відсутність - ми.
Ауреаліс - це найяскравіша зірка на небосхилі, яка сяє над усіма світами. Її блискуче світло переповнене магією і непохитною силою, а сяйво змінюється від ніжного фіолетового до теплого блакитного, створюючи градієнт кольорів, що пливуть один в одного.
«Всі втратять всіх» - цей закон завжди трактувало небо. Це так несправедливо й нестерпно. Так боляче, розриває легені. Від мене нічого не зостанеться зрештою, але це не страшно. Страшно, що я втрачу тебе, себто автоматично лишусь без неба
Ауреаліс - це найяскравіша зірка на небосхилі, яка сяє над усіма світами. Її блискуче світло переповнене магією і непохитною силою, а сяйво змінюється від ніжного фіолетового до теплого блакитного, створюючи градієнт кольорів, що пливуть один в одного.
«Всі втратять всіх» - цей закон завжди трактувало небо. Це так несправедливо й нестерпно. Так боляче, розриває легені. Від мене нічого не зостанеться зрештою, але це не страшно. Страшно, що я втрачу тебе, себто автоматично лишусь без неба
