Там далеко за обрієм у помаранчевих реверансах танцює прощальне сонце. Небо розкинутим простирадлом готове прийняти перші вечірні зірки. Щось трапилося зі мною у ці дні. Заїждженим вінілом звучать уривки чиїхось думок у моїй голові. Може вони як зграя мух весною народилися самі, і не встигнувши вирватися назовні, залишилися мене дошкуляти своїм дзижчанням. Я не великий психолог, але здається гештальт терапія мені б не завадила. Незавершені справи схожі на нагадування в твоєму мобільному, ти про них забуваєш, але впевнено твердиш собі виконувати їх. Або ще краще. Це як будильник, який ти вічно переводиш на п'ять хвилин уперед, щоб ще поспати, але рано чи пізно тобі доведеться встати та вимкнути його.
У мене їхня купа, цих незавершених справ. Сказаних собі зобов'язань. І яскраво змальованих планів на майбутнє. Вічно все складаєш у скарбничку, щоб потім розбити, і почати збирати своє справжнє. По шматочках. Уривках. І деталям. Тікаєш від можливості реалізувати себе зараз. І що у підсумку маєш? Пісочні замки з такими ж пісочними вежами, і такими ж пісочними стражниками. Які тільки й чекають, коли на них подує вітер неминучого часу.
Як часто ми любимо все відкладати у своєму календарі на невизначений термін. Невимовлені слова. Незакінчена розмова. Чи не розпочатий роман. Чекаємо. І просимо фатальної хвилини часу прийти швидше, і надихнути нас на здійснення.
Незавершені справи як і нездійснені мрії лягають шар за шаром, і якщо ближче придивитися, ми можемо порахувати скільки нам років. Їх не можна позбутися. Ще важче про них не згадувати. Але рано чи пізно ти станеш їх перераховувати як гроші в кишені, і тобі буде чим розрахуватися перед богом. Адже ти його благав про їхнє втілення, а він залишився німим.
Не знаю чи правда те, що ми сидітимемо на хмарі, і будемо говорити про те, як прекрасне море. Але я ось твердо впевнений, що перераховуватиму все те, що не завершив, і благатиму дати мені ще один шанс. Ще одна спроба завжди може змінити весь перебіг подій та привести тебе до мрії.
Доля – це те, як ти дивишся на час, як їм розпоряджаєшся. Доля – це те, що ти завершив, і що так і залишилося не при справах. Доля – це ти сам. Той ким є ти зараз, і як на тебе дивляться інші. І весь цей рок – це ти.
Postscriptum. Із щоденника за 10 червня 2014 року.
