Історія Василя Стуса не просто історія поета, це історія вибору, що мав свою ціну, і це було зрозуміло з самого початку. Сорок дев'ять років тому, 4 вересня 1965-го, у київському кінотеатрі "Україна" відбувалася прем'єра знакового фільму. Коли Іван Дзюба та В'ячеслав Чорновіл звернулися до присутніх із закликом до протесту проти арештів інтелігенції, підвівся тоді ще двадцятисемирічний аспірант Інституту літератури, Василь Стус. Цей епізод став переламним, визначивши його життєвий та творчий шлях. Через два десятиліття, в ніч із 3 на 4 вересня 1985 року, він пішов із життя у карцері табору на Пермщині, де відбував друге ув'язнення. Дата смерті, що так пронизливо збіглася з датою того першого публічного жесту, не залишилася непоміченою, як згадував його побратим по неволі. Все, що вмістилося між цими двома датами — від віршів, написаних в одиночній камері, до листів синові — сьогодні ми називаємо класикою.
Переламний 1965-й та ціна слова
Життя Василя Стуса, здавалося б, починалося з іншої траєкторії. Народився він у січні 1938-го на Вінниччині, але родина через колективізацію збідніла й переїхала на Донеччину, де й минули його дитинство та юність. Школу закінчив із золотою медаллю у шістнадцять, готувався до викладацької роботи, вивчаючи українську мову й літературу в Донецькому педагогічному інституті. Ще в шкільні роки він відкрив для себе поезію «Розстріляного відродження», яка тоді була під забороною. Після служби в армії та короткого вчителювання він вступив до аспірантури в Києві, що на той час виглядало як стабільний академічний шлях. Але 1965 рік змінив все.
Після того виступу в кінотеатрі «Україна» його відрахували з аспірантури, позбавивши можливості працювати за фахом. Але це не зламало його: у самвидаві почали циркулювати його збірки, такі як «Зимові дерева» та «Веселий цвинтар», які, попри заборону, зрештою побачили світ за кордоном. У січні 1972-го його арештували вперше. Того ж року суд визнав його винним в «антирадянській агітації й пропаганді», засудивши до років таборів та заслання. Відбуваючи покарання в Мордовії та на Колимі, він не зупинявся. Саме тоді оформлювалася його головна книга, яку дослідники вважають основою «Палімпсестів».
Повернувшись до Києва 1979 року, він долучився до Української Гельсінської групи, і вже 1980-го був арештований вдруге. Другий вирок був ще жорсткішим: десятиліття табору особливого режиму та п'ять років заслання. Останні дні поета були сповнені протесту: наприкінці серпня 1985-го його покарали карцером, і він оголосив голодування. Про причини його смерті тоді ж, у вересні, його побратим по табору казав про «наказ Кремля» — не допустити, аби Стус отримав Нобелівську премію, на яку його висунув німецький письменник. Поховали його спочатку в таборі, потім перепоховали на Байковому цвинтарі. Вже після смерті його відзначили Державною премією імені Тараса Шевченка та званням Героя України.
Палімпсести життя і творчості
Одна з ключових особливостей Стуса як поета полягає в тому, що його майже не читали у момент написання. Через цензуру, обшуки та банальний розрив між написанням і виданням його тексти жили власною долею. Збірка «Зимові дерева» вийшла за кордоном, коли автор ще був у СРСР. «Палімпсести», створювані з 1971 по 1977 роки, стали книжкою тільки посмертно на Заході. Повне академічне зібрання творів побачило світ вже у незалежній Україні, за участі його сина. Читати Стуса сьогодні — значить читати текст, який пережив численні заборони.
Назва «Палімпсести» походить від образу рукопису, з якого зішкрябали перший текст, щоб написати новий, але крізь який старі літери все одно проступають. Для Стуса це був не просто літературний прийом, а і власна біографія. Він писав у таборі й на засланні, де конфіскація рукописів була звичною справою. Його текст мусив жити в кількох шарах: у пам'яті, в чернетці, у копії, що передавалася на волю. Критик Юрій Шевельов навіть присвятив окрему працю аналізу поетики цієї збірки. А сам Василь Стус у листах до побратима-політв'язня прозоро формулював етичну позицію своїх віршів: «наш єдиний оптимізм — у прямостоянні».
П'ять дверей до Стуса: Сучасні видання
Сьогодні є п'ять книжок, що дозволяють по-різному підійти до спадщини цього непростого автора. Вони не дублюють, а доповнюють одна одну, пропонуючи різні ракурси.
«Палімпсести» (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2021). Це видання — вдала точка для першого знайомства з поетом. Воно пропонує добірку найкращих віршів з різних періодів творчості, доповнену уривками з листів, які, за словами укладачів, «сповнені філософських узагальнень і щемливих деталей». Примітки допомагають прояснити драматичні моменти його життя. Книга, створена у співпраці з родиною та дослідниками, поєднує поезію з необхідним біографічним контекстом.
«Листи до сина» (Readberry, 2019). Ці листи — унікальне свідчення людських стосунків крізь тюремні ґрати. Стус писав сину Дмитру з табору, і це була єдина можливість говорити з дитиною. Тому в цих текстах так багато практичних порад: що читати, як вчитися, як ставитися до людей і до себе. Видавці вважають їх естафетою між поколіннями: батько вчить дитину жити в реальному світі. Тут немає сентиментальності, але відчувається ніжна відвертість. Якщо «Палімпсести» промовляють мовою символіки, то листи — мовою побуту та мудрої поради. Це показує, що жорсткий вибір, зроблений Стусом 1965 року, не був для нього абстракцією; за ним завжди стояла конкретна родина.
«Небо. Кручі. Провалля. Вода» (Видавництво Старого Лева, 2023). Назва цієї книжки з чотирьох слів — це символічні стихії, у яких і з якими поет жив, боровся, творив. Небо — як недосяжний горизонт; кручі та провалля — як вертикаль морального вибору; вода — як тиха стихія, що забирає все. Збірка об'єднує вірші, переклади, статті та листи, що вважаються найважливішими для розуміння його художньо-естетичного світогляду. Вона розширює портрет Стуса, показуючи його не лише як автора поезії, але і як перекладача, есеїста. Це найвсеохопніше з представлених тут видань, що пропонує компактну антологію, де поетичний і прозовий регістри лежать поруч, так, як вони співіснували у свідомості автора.
«Мені здалося — я живу завжди. Вибрані твори» (Клуб сімейного дозвілля, 2022). Це видання можна назвати найбільш «підручниковим». Воно містить вибрані твори, до яких, за твердженням видавця, увійшов повний текст «Палімпсестів», що не перевидавався понад два десятиліття. У цьому форматі «Палімпсести» виглядають як кульмінація великої поетичної траєкторії. Читач може простежити шлях від ранніх, ще традиційно ліричних віршів до густих, філософських і дедалі темніших текстів табірного періоду, де слово стає чи не єдиним, що лишилося від людини, коли все інше вже відібрано. Великий формат та портрет Стуса на обкладинці підкреслюють її роль як основного видання для тих, хто вивчатиме його як класика.
«Вибрана поезія. Сховатися од долі — не судилось» (Своє, 2025). Ця книга із серії «Класика української літератури» збирає поезії з чотирьох основних збірок Стуса, дозволяючи пройти всю хронологію його поетики: від ранньої лірики до табірної та колимської. Видавці підкреслюють, що це подарункове видання: компактний формат, тверда обкладинка з особливим оформленням. Така подача свідомо протиставляється образу Стуса як виключно «страдника», показуючи поета, чия спадщина вміщається в кишеню, але чия поезія вимагає вдумливого читання. Структура за збірками дає змогу побачити, як змінювалася його оптика з роками.
Ці п'ять видань, кожне з яких пропонує свою перспективу, охоплюють весь діапазон спадщини Василя Стуса: від концентрованих «Палімпсестів» до розширених вибраних творів, антології віршів, прози й листів, і навіть його приватного листування з сином. Краще читати їх не як п'ять варіацій однієї добірки, а як п'ять різних шляхів до його єдиного тексту. Поетичні збірки дають нам поезію, вибрані твори — її розгорнутий контекст, видання, що об'єднує вірші, прозу та листи — Стуса-мислителя й перекладача, а листи до сина — людину, яка з-за ґрат пише дитині про те, як жити чесно. Саме така поєднана оптика дозволяє розуміти Стуса не просто як символ, а як автора, чий вибір 1965 року був послідовно підтриманий кожним написаним ним рядком.
