Татуювання (розповідь)

Мене не один раз попереджували – не роби собі тату, ні в якому разі. Це поклоніння дияволу та сатані. Навіть якщо ти собі зробиш татуювання з ангелами або з образом святих, ти прогніваєш Бога. Це глузування, і ти втратиш милість божу.

Однак я не послухався цієї поради. Я хотів увіковічити пам'ять про тебе, про ту любов, що була між нами. Я зробив татуювання з твоїм обличчям на лівому передпліччі. Коли ти побачила себе, зображеною на моїй руці, ти зраділа, і я подумав, що так ти будеш ще більше любити мене. Але це була химерна радість – через місяць ти мене покинула, знайшовши собі нового хлопця.

Тепер у мене вічна пам'ять про твою невірність, і про твою зраду. Ти посміхаєшся на моїй руці, і від цього мені стає ще гірше. Це не посмішка. Це насмішка. І що гірше за все, я не можу знайти тобі заміну, так як твій образ завжди поряд.

Мене стали мучати страшні сни. Мені сниться диявол, який приймає твій вигляд, і кожну ніч він говорить:

- Більше в тебе нікого не буде, ти навіки зв’язаний зі мною. І, взагалі, ти розмазня, і останній кретин на всьому білому світі. Навіть після смерті ти будеш мучатися в пеклі, в повному одиноцтві.

Після місяця таких кошмарів я вирішив звернутися до батюшки. Він розділив мою тривогу і мою печаль, сказавши, що на все воля Бога. За його порадою я сповідався, і причастився. Але через тиждень мене спіткав смуток, котрий своїм гілляччям обволік мою душу. Я перестав слідкувати за собою, і втратив усілякий інтерес до протилежної статі.

Я почав заливати за комір, і став проклинати той день, коли набив тебе на своїй руці. Не один раз я хотів взяти ніж, та вирізати твій образ. Нехай буде кров, нехай буде біль, нехай залишиться рана – я хотів розпрощатися раз і назавжди з тобою і з думками про тебе.

Моя романтичність та відданість вийшли мені боком. Не знаю, що чекає мене на тому світі, але на цьому мені вже не жити. Мені нестерпно моє одиноцтво. Залишилася тільки порожнеча, і згадка про скоєну помилку у вигляді застиглих чорнил на передпліччі.

«Може Бог простить, все-таки я сповідався і причастився, поговорив зі священиком. Але порожнеча також давить, як трьохтонний груз. Мені ніхто не потрібен. Який я був дурень, коли вибивав твій образ на своїй руці. Люди були праві, кажучи, не роби собі татуювання. Що я натворив…»

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Денис Широкопояс
Денис Широкопояс@shyrokopoyas

2.1KПрочитань
33Автори
19Читачі
Підтримати
На Друкарні з 2 жовтня

Більше від автора

  • Я пливу за течією, чи мені тільки так здається?

    Цей запис я відкопав у своєму щоденнику за 26 жовтня 2020 року... ще до повномасштабної війни, і ще до того, як я не почав так багато часу проводити онлайн. Він трохи песимістичний, проте, як на мене, також трохи цікавий.

    Теми цього довгочиту:

    Щоденник
  • Чому ми починаємо писати?

    Чому ми починаємо писати та створювати художні або публіцистичні тексти? Звідки в нас така жага до створення нових історій, оповідань та романів? Нижче хочу привести ці причини на мій власний суб’єктивний погляд.

    Теми цього довгочиту:

    Письменництво

Вам також сподобається

Коментарі (4)

Файна розповідь, і на жаль багато хто може знайти себе, бодай частиною.

P.s.

Раджу використовувати більше популярні теги. Нові створювати самостійно, це довгограюча справа без гарантії.

Замість “розповідь” - “оповідання”, теж саме за значенням а використовують частіше.

Я коли замінив деякі у себе, люди стали помічати на ленті в 2 рази частіше.

Вам також сподобається