Тихі пагорби й ховми,
заспівали у вогні.
Все горить і там і тут.
В небі зимнім — сонця Крут.
Тихий вечір, зимній вечір,
долунає шепіт з печі.
Палять дрова і слова,
тиха магія села.
Всі здолаєм — пережитки,
адже жито — має жити.
Душевні пагонці зростуть.
Здіймуть попіл й розквітуть.
Роман Дазая Осаму «Крах людини» є глибоким дослідженням внутрішньої боротьби, відчуження і поступової втрати людяності.
Десь я почула фразу, яка мені сподобалась та засіла в голові: оповідачі слугують фільтрами для історій. По суті, читач не дізнається ні краплі того, що оповідач чи то наратор (від першої особи) не пережив або не знає.
Роман Дазая Осаму «Крах людини» є глибоким дослідженням внутрішньої боротьби, відчуження і поступової втрати людяності.
Десь я почула фразу, яка мені сподобалась та засіла в голові: оповідачі слугують фільтрами для історій. По суті, читач не дізнається ні краплі того, що оповідач чи то наратор (від першої особи) не пережив або не знає.
