Розвіють тумани
Застиглі локони,
Із води піднімуть
Втрати роками.
Зорі маряться тихо,
Відтінячи сумом ніч.
Розвіють тумани
Застиглі локони,
Із води піднімуть
Втрати роками.
Зорі маряться тихо,
Відтінячи сумом ніч.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Ліс приймає все, що в нього увійде. Від малого до великого. Від доброго та злого. Й лишить в собі те, що зістанеться.
Іноді, все що у нас залишається, це спогади. Які б вони не були.
Ліс приймає все, що в нього увійде. Від малого до великого. Від доброго та злого. Й лишить в собі те, що зістанеться.
Іноді, все що у нас залишається, це спогади. Які б вони не були.