Немає наших, як і ваших —
усі свої
й усі чужі.
Та я — у пошуку інакших —
втішався
спрагою душі.
І гострі стріли, нищівні,
невинні спогади крилаті —
такі кохані й катівні —
цвітуть у роздумах строкатих.
Хтось ген порушить циферблат —
комусь невиправдано ниці
мої знедолені зіниці,
мій безоружний
каземат.
Я майорів в полиннім полі,
десь там,
в розвої боротьби,
як требушети,
мимоволі,
штовхали ядра
ворожби.
А я се бачив — і мовчав.
Й знов заплітав снопи полину,
та готував із нього чай
твоїм зборонцям
безупинно.
І лікував вогненне серце,
і напував
коней твоїх —
щоб у наступнім
грізнім герці
неправих
вигнали
праві.
Ти дивишся в моє буття —
неначе на свої пороги.
І подоли мого майбуття
встеляють
твої дороги.
Та все ж щось гірчить твоє життя —
на кшталт
полинового цвіту…
Й ворожі стяги в небі линуть
у такт
твого серцебиття.
♫ Ólafur Arnalds – Saman
