Книга здобула премію «Книга року BBC-2022». Це у поєднанні з цікавим жанром спонукало її прочитати та ретельно проаналізувати. Так склалося, що більшість популярних творів мені не подобаються. Але, на щастя, «Танці з кістками» – це зовсім інший випадок.
Насамперед книга вирізняється рядом найбільш важливих позитивних рис, які зазвичай далеко не завжди вдаються пересічним авторам.
Достовірно зображені усі наукові аспекти, зокрема, пов'язані з медициною, що дає читачеві змогу побачити зсередини професію паталогоанатома та функціонування лікарні. Навіть у популярних американських фільмах і відомих книгах часто трапляються різні ляпи, тому цей твір – дійсно неабиякий прогрес для української літератури.
Влучно підмічено тонкощі відносин між людьми, навіть коли справа стосується криміналу, що особливо складно зобразити правдоподібно. Напрочуд реалістично та майстерно прописана психологія персонажів. Тут чудово зображено, як головний герой наважується на злочин. Цікава особливість, що він не соціопат. Його часто мучить сумління, але парадокс у тому, що воно в нього не завжди працює. До речі, існування цієї книги – це вагомий аргумент, щоб нарешті винести в макулатуру ''Злочин і кару'' Достоєвського чисто з огляду на низьку якість російського твору, адже в ''Танцях з кістками'' значно майстерніше зображене занурення в психологію людини, яка попри муки совісті, наважується на злочин. Окрім того, автор не виправдовує персонажа, роблячи з нього найнещаснішого на світі страждальця, але водночас відсутнє пряме моралізаторство, що дозволяє читачу аналізувати твір самостійно й робити власні висновки.
Книга цінна ще й тим, що підіймає дуже актуальні теми, про які не варто забувати в наш час. У ній зображено те, як людські вади, зокрема жадібність, руйнують будь-яку галузь, роблячи її суспільно-небезпечною. В цьому випадку йдеться переважно про медицину, але, на жаль, подібне трапляється й в будь-яких інших сферах людської діяльності.
Стилістично текст написаний простою мовою, але водночас приправлений яскравими й оригінальними художніми засобами, які краще розкривають світосприйняття головного героя.
Також дуже сподобався чорний гумор, кумедні жарти лікарів і похмура іронія, що простежується у наслідках деяких вчинків, як, на приклад, в епізоді, де прозектор востаннє зустрічається з очільником секти сатаністів.
Сюжет побудований майстерно, без жодних нудних і непотрібних відступів та зайвих персонажів. Кожна деталь і кожен персонаж надалі рухають історію, допомагають краще зрозуміти мотиви головного героя, а інколи й додають чіткішого забарвлення завершенню твору. Тому цю книгу також було б корисно прочитати й авторам-початківцям, бо далеко не кожен зможе створити настільки вдалий, якісний і захопливий літературний твір.
Книга з високою ймовірністю буде цікавою й тим, хто читає не лише для розваги, але й з метою дізнатися щось нове й це стосується не лише медицини. Наприклад, згадка закону Мерфі, спонукала знайти детальне тлумачення цього поняття. Тепер зрозуміло, чому життя таке ''прекрасне'')))
Втім ніщо на світі недосконале, тому недоліки теж були. Зокрема мені не сподобалося вживання жаргонізмів у мові автора (тим паче, що розповідь ведеться від третьої особи).
Такі слова, як, наприклад "забухав, кайфував, універ, телек, общага" тощо, виглядають безграмотно й надають тексту недоречного розмовного стилю.
Обережно, далі трохи спойлерів!
Також зовсім не сподобався момент, коли Северин навмисне переїхав на зелене світло кішку. Такий сюжетний хід мені видався недоречним ще й з точки зору сторітелінгу, адже після цього головний герой остаточно втратив свою неоднозначність і мною він з цієї миті став сприйматися, як повністю негативний персонаж, хоча ще б можна було потягнути інтригу, адже після цього в нього періодично були сумніви в доцільності деяких його поганих вчинків і незначні потуги виправитися.
Також не розкриті мотиви самогубства одного з хірургів і те, яким чином до цього причетна Тетяна.
Далі більш детально про сюжет та персонажів.
Події описані через призму світогляду похмурого патологоанатома Северина, в якого усе зводиться до мрій про гроші. І ніщо його в житті не тішить – друзі – що є, що немає, співмешканка – нудна й примітивна, наче героїня з якогось недолугого гумористичного шоу, теж не скрашує його понурі будні, та й від доволі цікавої та незвичайної роботи він не отримує задоволення. Поступово Северин вирішує припинити бути тюхтієм і починає діяти більш рішуче. Чим далі, тим глибше він закопується в проблеми, й тим більш шаленою та небезпечною стає його гонитва за грошима. Пригод він собі знайде чимало, тому нудно точно не буде, попри повільний темп розгортання подій на початку.
Особливо кумедно, як головний герой намагається зануритися в злочинний світ, але кіношні стереотипи не спрацьовують, так, як він собі це уявляє. Навіть наприкінці він залишається трохи наївним в кримінальних справах, а інколи й зумисне не задумується над тим, що збирається зробити. Наприклад його не збентежила ситуація, коли потенційних донорів спершу обстежували й вносили до бази, й лише потім вже їх мали вмовляти на донорство.
Найбільше додає атмосфери моторошного трилера, мабуть, те, що головний персонаж на перший погляд здається цілком нормальною людиною. Він має почуття гумору, здатний іноді співчувати й за потреби рятує життя, застосувавши свої медичні знання. Він, як і безліч звичайних людей нормально собі спілкується з іншими. Але дійсно лякає те, що ховається за маскою пересічної людини й починає проявлятися в нього в стані алкогольного сп'яніння, а потім і в інших випадках. Це наводить на думку, що і в реальному житті теж чимало таких небезпечних суб'єктів, справжню лиху сутність яких неможливо розпізнати, доки не вдасться стати свідком їхніх злочинів.
В кінці можна розгледіти відсилку до діалогу з одним з персонажів, що краще роз'яснює те, як почувається Северин у фіналі й частково відповідає на питання, чи зміг він насправді досягти омріяного успіху. Взагалі завершення є доволі неоднозначним і спонукає до роздумів: чи насправді вміють радіти життю злочинці, які збагатилися нечесним шляхом?..
Тетяна значно цікавіша особистість у порівнянні з цивільною дружиною Северина. В неї є конкретна мета – стати хірургом і вона важко й старанно працює, щоб цього досягти. Втім, інтернеса неабияк здивувала під кінець, а от фінал її стосунків з головним героєм був очевидним ледь не з самого початку, а проте, виявився доволі ефектним.
Станіслав – добре прописаний і напрочуд колоритний персонаж. Вражає, наскільки майстерно й обережно, але водночас наполегливо він вміє схиляти людей незаконної діяльності й керує ними, наче маріонетками.
Побіжно також згадується корумпованість правоохоронних органів та їхній недбалий підхід до розслідування одного з вбивств, яке було легко та зручно списати на нещасний випадок. Якщо читати уважно, то там були деталі, які б мали наштовхнути їх на підозру, що один з персонажів загинув не сам.
Загалом це одна з найкращих книг, що мені траплялося читати й одна з небагатьох, яку через деякий час захочеться перечитувати знову.
