Високогірʼя, високо в горах.
Стою я і моя копія, дивак.
Незрозумілі подихи,
нічні й туманні дні.
Все щоб зробити сходини,
зрости в самім собі.
Я і моя тінь, аніма всередині.
Розбещене дитя, що завжди
є збентежене.
Я годую своє еґо,
я славлю сам себе.
Мене це не бентежило,
в мазуті все лице.
Я і моя тінь,
я тут потрібен завжди.
Я і моя тінь,
як дерево і мох.
Як море й глибина.
Як риба і ставок.
Розірвані папери, забруднені засохлою фарбою, розкидані усією кімнатою, а старезний комод укрив під собою втомлені пензлі. Сухий солодкуватий аромат заполонив кімнату, як і пилюка, що обійняла кожну щілину.
Ооооо, в тебе таке було чи не так? Коли вітри бушують за вікном та в душі. Коли в мозку не залишається нічого крім перегною паршивих спогадів. Коли ти в повній мірі усвідомлюєш власну нікчемність.
Розірвані папери, забруднені засохлою фарбою, розкидані усією кімнатою, а старезний комод укрив під собою втомлені пензлі. Сухий солодкуватий аромат заполонив кімнату, як і пилюка, що обійняла кожну щілину.
Ооооо, в тебе таке було чи не так? Коли вітри бушують за вікном та в душі. Коли в мозку не залишається нічого крім перегною паршивих спогадів. Коли ти в повній мірі усвідомлюєш власну нікчемність.
