Високогірʼя, високо в горах.
Стою я і моя копія, дивак.
Незрозумілі подихи,
нічні й туманні дні.
Все щоб зробити сходини,
зрости в самім собі.
Я і моя тінь, аніма всередині.
Розбещене дитя, що завжди
є збентежене.
Я годую своє еґо,
я славлю сам себе.
Мене це не бентежило,
в мазуті все лице.
Я і моя тінь,
я тут потрібен завжди.
Я і моя тінь,
як дерево і мох.
Як море й глибина.
Як риба і ставок.
Цей текст — про людину, що губиться серед міста й власних думок. Про відчуття, коли навколо шум і світло, а відповідей нема. Про ніч, що дробить тебе на уламки, поки ти мовчиш і шукаєш сенс там, де його не залишили.
рядки ці давні, трохи підправлені...написані ще від початку 90-их років минулого століття...то був час прозріння, з якого легко "вивудився" висновок, що ми жили якось не правильно і держава (СеРеСеРе) тоталітарна та антилюдська...і, взагалі, побачилося у якому лайні ми сидимо...
На тлі жорстокої фізичної війни, яку Росія веде проти України, розгортається інша, не менш підступна битва – війна інформаційна та психологічна. У центрі цієї тіньової агресії стоїть фігура Олександра Дворкіна та його мережа РАЦИРС
Цей текст — про людину, що губиться серед міста й власних думок. Про відчуття, коли навколо шум і світло, а відповідей нема. Про ніч, що дробить тебе на уламки, поки ти мовчиш і шукаєш сенс там, де його не залишили.
рядки ці давні, трохи підправлені...написані ще від початку 90-их років минулого століття...то був час прозріння, з якого легко "вивудився" висновок, що ми жили якось не правильно і держава (СеРеСеРе) тоталітарна та антилюдська...і, взагалі, побачилося у якому лайні ми сидимо...
На тлі жорстокої фізичної війни, яку Росія веде проти України, розгортається інша, не менш підступна битва – війна інформаційна та психологічна. У центрі цієї тіньової агресії стоїть фігура Олександра Дворкіна та його мережа РАЦИРС
