Етюд

Жила собі задирка. Нікого не чіпала. Можливо, трохи заважала. Аж ось сьогодні її безцеремонно здерли з пальця, а вона залишила на прощання соковиту рану, що кровоточить і пульсує, відбиваючи presto-staccato.
Здирач торкається відкоркованої заглибини кінчиком язика.
—Ммм… Смачно. Солонаво, — констатує подумки.
Тепла кров струменіє по шкірі, він спостерігає і чує, як розʼятрений палець аж пищить від нестерпного бажання бути подзьобаним чимось гостреньким. Починаються пошуки голки…