Знайомство з книгою
Це друга книга з циклу “арабських історій”. Зацікавленість саме цією історією з’явилась в першу чергу з професійного боку, оскільки я хотіла зробити її центром моєї практичної частини в курсовій роботі. Але, дочитавши її, захотілось написати коротеньку статтю, щоб вивільнити думки, та, можливо, зацікавити нею інших любителів таких книг.
Книга розповідає про головного героя на ім’я Саїд, якого зі шкільного віку оточували різні жінки; вони відігравали різноманітні ролі у його житті, вони впливали на те, яким чоловіком він виросте, що він буде любити та як. Загалом ми маємо дев’ятнадцять жінок, включно з його матір’ю, якій присвячено цілих два розділи, що є доволі метафорично, чому так, розкажу трішки пізніше. Книга написана у послідовному форматі, кожна нова глава розказує про різний період життя головного героя, змінюється лише центр – жінка, та наш герой, його вік та місце подій, тому читається вона доволі легко. Інколи ти впізнаєш себе, інколи ти уявляєш як це воно, інколи ти мружишся від того, що біль, який відчуває персонаж віддає тобі на фізичному рівні.
Мушу відмітити, що книга може бути важкою та моментами незрозумілою читачу, тому варто брати до уваги те, що це книга араба про арабське, тому деякі вирази чи ситуації, описані в ній, можуть викликати питання, наприклад, не зважаючи на те, що арабська культура це впершу чергу про іслам, який до жіночого тіла ставиться як до чогось сакрального, в книзі ми бачимо багато думок та описів того ж самого жіночого тіла, сідниць, грудей та так би мовити оціночних поглядів: “Я люблю її стриману елегантність, люблю косу, що торкається гарних сідниць…”, “…а груди такі пишні, що ледь не випадають з розрізу галабеї”, « Батта біжить, і пишні груди з блискучими слідами мильної води погойдуються в такт руху сідниць», тому спробуйте поринути в іншу для себе культуру написання та взагалі оповіді.
А тепер пропоную перейти до найцікавішого, взаємодій героя з жінками, які мені сподобались найбільше.
Мати
Першим я пропоную розглянути образ матері.
В першому “своєму” розділі мати показують як жваву, молоду жінку, яка не боялась висловлюватись, яка не боялась бути гучною, не боялась думки інших. Наприклад, одного разу, дізнавшись, що її чоловік, якого звуть Фарадж, втратив свідомість на роботі, Батта (так її звуть) прибігла до нього напівоголена, за що отримала ляпаса від її ж чоловіка.
« Неймовірно схожа на маленьку пухку качку, вона поспішає, біжить вуличками та провулками за Тулун, кричить і плаче так, ніби вже везе Фараджа на цвинтар, хоча він ще навіть не в труні й у подорож у потойбіччя не збирається»
В кінці ж розділ, який показує мати з боку старості. Ось, що він каже: «я думаю про свою матір – стареньку, вразливу пані, над якою вік узяв вгору». «Тепер від Батти залишилась лише шкіра та кістки, вона стала худою, хворобливою та втомленою. Куди поділась дорідна, дужа Батта з гучним і зичним голосом?»
«Вона більше не виходить з дому, не бачиться з подругами, зарідко кого приймає у себе, нікого не запрошує, а якщо виходить, то переступає поріг у чорній накидці та просувається важким нерішучим кроком, нахиливши голову та спираючись на стару батькову тростину».
Те, як змінюється опис матері Саїда впродовж історії показує нам не тільки старість, а й швидкоплинність часу, який йде, змінює обличчя, цифру на календарі, наш власний вигляд, при тому не змінюючись на свою власну хвилину.
Унса
Наступна постать - Унса, яка є досить цікавим персонажем, оскільки це не подружка, тітка чи сестра, вона є власницею борделю, який часто навідував батько головного герой та в який він сам завітав у дорослому віці.
Знайомство з нею відбулося двічі – перший, коли хлопець навчався на другому курсі коледжу. Його батько, який був теслею, наказав синові взяти інструменти та мерщій бігти до Унси. На той час Саїд не зрозумів, куди прийшов та навіщо, не розумів сальних жартів його батька у бік однієї з тамтешніх жінок. Друге знайомство відбулось у віці двадцяти п’яти років, Саїд, уже як викладач філософії в університеті погодився на пропозицію свого друга піти у місце, де можна «гарно розважитись, весело провести час та пізнати жінку». У хлопця не вийшло нічого з цього, тому він просто пішов, але згодом неодноразово повертався.
«Плотське бажання схоже на змію, що нишпорить у спальні: вона ховається, таїться між меблями, зникає з нашого поля зору, але невпинно пересувається і підповзає до тебе. Чи усвідомлюємо ми це?»
«Оскільки залишатись незайманим я не планував, то багато разів туди повертався, день у день відвідуючи храм бажання, відчуваючи укус цієї змії на своєму тілі, на грудях, на серці, тож з часом я став прозорішим за продірявлену скляну плитку, крізь отвори якої спокійно пролазили маленькі змії, та й великі також, але до мене їм не дістатись».
Якщо ви прочитаєте наступні розділи, то ви помітите, що розвиток перснажа все ж таки відбувався не тільки на духовній складовій, його навчанню, знайомствам, а й на його “прив’язаності” до своїх сексуальних бажань. Можливо, тому й життя його повернулось саме так.
Рім
- дівчина, яка була радше його музою, першим справжнім підлітковим коханням старшої школи.
У нього немає до неї хтивих думок, бажання побачити її оголене тіло, скуштувати його першим, він хоче просто про неї мріяти, йому подобається вона як образ, як щось недосяжне. Звичайно він її ідеалізував, але хто з нас не робив цього?
І хоча в них нічого не склалось, на мою думку, саме ця дівчина могла стати каталізатором того, яких дівчат Саїд обиратиме у майбутньому.
«Рім. Це ім’я, це тіло і манери нагадують гарну й ніжну газель. У Рім витончена краса, саме так я уявляю собі янголів. Вона має нетипове для жінок Тулуна обличчя, тіло рухається граціозно, шовковисте чорне волосся вільно спадає на плечі, а голос схожий на солов’їну пісню в сумному місті»
«Ні, не пестити її тіло, не дивитися на неї і навіть не мас турбувати з думкою про неї хочу я, існує більша насолода – сісти, нишком запалити цигарку, щоб не бачив батько, і думати про Рім. Просто мріяти про неї, не намагаючись доторкнутися. Чисте задоволення, яким я сповнююся досхочу.»
Хафса
Однією з найцікавіших та найсуперечливіших персонажок я вважаю Хафсу. На мою думку між нею та головним героєм могло б щось бути, але різниця між ними була занадто глибока. Відмінність у політичних поглядах все ж таки сильно впливає на взаємовідносини, оскільки це не просто про «я люблю чорне, а я біле», це про рух, це про позицію, це про принципи, яких дотримується або буде дотримуватись людина. Що Хафса, що Саїд сильні люди, розумні, але дівчина була занадто радикальних поглядів, щоб у них щось склалось.
«Під час війни в Перській затоці 1991 року я бачу Хафсу на антиамериканських демонстраціях в оточенні купи хусток і нікабів. Я натомість стою в іншому натовпі, де зібралися неприєднані, ліві та послідовники Насера*. Іноді наші очі зустрічаються, цього разу вона також намагається уникнути мого погляду, втуплюється в землю, а потім не втримується і знов піднімає очі на мене. Мені це схоже на поклик, бажання зблизитися, але щось у її серці та голові стоїть на заваді»
Саха
- подруга з Японії у дорослому віці Саїда, з якою дружбу зіпсував саме він. Ні, він не зізнався їй в коханні, він просто перетнув її власну межу.
Ось як про дівчину говорив сам головний герой. «Тендітна молода дівчина з довгим волоссям і незвичайною ходою»
« Саха була настільки ніжною, доброю, делікатною, що я не думав про неї як про жінку, радше як про друга, не більше»
Саха мала своє життя в Японії, яке не мала наміру відпускати, але в іншій країні вона була рада мати друга, з яким можна обговорити все, вона була у чужому для себе місці, яке вона встигла полюбити, так само як і його культуру. Вона побачила в образі Саїда людину, якій можна довіритись у незнайомій місцевості, пропозиція хлопця просто піти до неї додому, «подивитись як ти живеш» була розглянути Сахою як перетин її власних кордонів, вторгнення у її особистий простір, який вона певно не мала наміру ділити ні з ким, навіть зі своїм другом. Не дивлячись на безмежну любов до країни в якій вона була гостем, вона душею залишалась у Японії, зі своїм нареченим, навіть, якщо розуміла, що не хоче такого життя.
«В японській мові немає слова «кохання». У словнику японців немає грубих слів, немає образ, вони дуже виховані, ти ж розумієш, Саїде. Японка не скаже «ні», не обірве, не зізнається в тому, що не любить тебе, не зреагує на слова любові, які ми часом спонтанно собі дозволяємо. Щоб не поранити мовою, японка посміхнеться.»
Сальва
– остання жінка, яка стала «його» по волі матері. Саїд вирішив, що йому потрібно осісти, знайти дружину, мати дітей, працювати та жити так, як це заведено, тому він пішов до матері, яка так зраділа, що відразу ж повела його на оглядини до викладачки природничих наук, яка була давно в нього закохана. «Між мною та Сальвою ніколи нічого не було. Мати обрала її, не запитавши моєї думки, а я нічого не сказав, прийняв наречену як волю Алаха, і все..»
Остання глава розповідає про його ж таки жінку Сальву та підводить до логічного завершення історії, головний герой у повній самотності, не зважаючи на жінку поруч, лежить у свій день народження в ліжку, в темноті та думає про те, чи став він справжнім чоловіком.
«Чи став я чоловіком, «справжнім» чоловіком? Я, хто все ще думає лише про минуле, яке добігло кінця та зникло, наче довгий, дивний сон, хто ніколи не дивиться вперед?»
«За ніччю очікувано настає день, я прокидаюсь від сонячного світла, що вривається до кімнати, коли Сальва розчахує штори, щосили нмагаючись не наробити шуму: Вставай! Вже третя година. Я буркочу, повертаюсь до неї спиною, зариваюсь обличчям у подушку, підтягую ноги до грудей у позі зародка, на якого хотів би обернутися. У цю мить я б хотів…я б хотів…повернутись до утроби, з якої вийшов, я б усім серцем хотів народитися заново. І побачити світло.»
Кінець цілком логічно завершує історію, перед нами постає зломлений, нещасливий чоловік, у житті якого було безліч жінок, які відіграли велику роль в його становленні: тітки, дівчата зі школи, подружки, мама. Незважаючи на їх відмінність одна від одної, незважаючи на те, як змінювався сам Саїд, він так і не зміг знайти ту саму, можливо, це через те, що він сильно перебирав, можливо через те, шо йому несудилось, можливо, через те, що жінки в його житті – короткочасні, які бачили в ньому ідеалізований образ, але залишатись з ним наміру не мали.
Думки
Найважливіші слова саме для мене, які я виділила з цієї історії звучать так: «молодим я теж не вважаюся, бо молодість – це коли тобі двадцять, а щойно ти переступив цей поріг і мчиш до тридцяти, прощавай безтурботність, ти не можеш дозволити собі засиджуватись десь допізна, повертатись додому вранці, не можеш парубкувати, жити без дружини та дітей.»
Знаєте, коли діти роблять, якусь дурничку, дорослі часто просто сміються з цього, не сприймають всерйоз чи виправдовують звичним «ну це ж діти». Я хочу сказати, що це правило діє і на підлітків, і на юних людей також. Ми живемо в країні, де війна, яка забирає життя, ми живемо в світі, який забрав у нас молодість, натомість дав постійну тривогу за себе та близьких, думку, що ми повинні бути скрізь, допомагати всім. Поки ви молоді, поки ви ще не переступили поріг обов’язків – робіть помилки, думайте серцем, пам’ятайте, що у світі і справді перемагає добро, будьте ж такими, будьте добрі самі до себе і для себе, будьте справедливими, чесними, майте свої власні принципи та слідуйте їм.
Завершуючи, хотіла б подякувати людям, які попри все взяли цей обов’язок на себе та відстоюють нашу країну на полі бою з ворогом. Багато таких хлопців та дівчат, які є мого віку волнтерять, служать та просто несуть Україну та українське в маси.
Слава Україні!
