Який же сумний світанок, але чому таємницю ховати?
Якщо усмішка сама не виникає, лицарем емоцій сьогодні мені не бути.
Машина тоне, а я намагаюсь плисти в морі.
Всередині так порожньо, і до огиди — так противно.
Скло від реальності відділяє, бажання знову виникає — сказати хоча б слово.
Або каменем розбити, щоб я, збій реальності, миттєво міг неохоче забути.
Але проблиски світла інколи мене обіймають, і ось уже минув ще один,
улюблений мною — зимовий вечір, що передвіщає нестримну весну!
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
У вірші йдеться про глибокі почуття та спогади, які викликають листи з чужими звістками. Головний герой відчуває ностальгію за рідним містом, яке є для нього особливим і неземним.
