Який же сумний світанок, але чому таємницю ховати?
Якщо усмішка сама не виникає, лицарем емоцій сьогодні мені не бути.
Машина тоне, а я намагаюсь плисти в морі.
Всередині так порожньо, і до огиди — так противно.
Скло від реальності відділяє, бажання знову виникає — сказати хоча б слово.
Або каменем розбити, щоб я, збій реальності, миттєво міг неохоче забути.
Але проблиски світла інколи мене обіймають, і ось уже минув ще один,
улюблений мною — зимовий вечір, що передвіщає нестримну весну!
Сповідь солдата, яка перетинає різні часи, включаючи звуки з недалекої католицької церкви, дітей, вибухи — це лякає когось, але кому, як не йому, це бачити і відчувати? Недовго залишилося, скоро кінець, щось зробив — щось ні. Як би Бог був, чому він мені це дозволив? Де ваш мир?
У вірші йдеться про надію та відновлення. Вітри символізують зміни, а лелеки — тепло і підтримку. Незважаючи на втому, серце наповнене щемливими почуттями, сподіваючись на те, що світанок принесе нові можливості і не зникне в темряві.
У вірші розмірковується про життєвий шлях, згадуючи про пройдений час, любов та спогади про рідне село. Спогади про перше кохання, яке стало важливою частиною його життя, і прагне віднайти ті місця, де виростав.
Привіт! Я пишу вірші українською та дуже хотіла б поширювати свою творчість поміж однодумців-співгромадян.
Я стою в черзі в супермаркеті, коли помічаю перед собою знайоме обличчя. Це мій колишній хлопець, який розбив мені серце два роки тому. Він повертається і посміхається до мене, ніби нічого не сталося.
Привіт! Я пишу вірші українською та дуже хотіла б поширювати свою творчість поміж однодумців-співгромадян.
Я стою в черзі в супермаркеті, коли помічаю перед собою знайоме обличчя. Це мій колишній хлопець, який розбив мені серце два роки тому. Він повертається і посміхається до мене, ніби нічого не сталося.
