Який же сумний світанок, але чому таємницю ховати?
Якщо усмішка сама не виникає, лицарем емоцій сьогодні мені не бути.
Машина тоне, а я намагаюсь плисти в морі.
Всередині так порожньо, і до огиди — так противно.
Скло від реальності відділяє, бажання знову виникає — сказати хоча б слово.
Або каменем розбити, щоб я, збій реальності, миттєво міг неохоче забути.
Але проблиски світла інколи мене обіймають, і ось уже минув ще один,
улюблений мною — зимовий вечір, що передвіщає нестримну весну!
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Іноді найкраще, що ми можемо зробити, це не писати, навіть не намагатися писати. Так, я це вже казала)) Як я вже згадувала раніше, спроби писати можуть погіршити ситуацію, особливо якщо застосовувати силу.
Цей вірш — сповідь відкинутого, який усе одно не перестає любити. Він говорить не як герой, а як тінь, що памʼятає смак світла, навіть коли його вже не залишилось. Тут ніжність не кричить — вона визнає свою поразку й усе ж чекає.
Знаєте, чи не найжахливіша людина, яка критикує та ображає вас, це ви самі.
Іноді найкраще, що ми можемо зробити, це не писати, навіть не намагатися писати. Так, я це вже казала)) Як я вже згадувала раніше, спроби писати можуть погіршити ситуацію, особливо якщо застосовувати силу.
Цей вірш — сповідь відкинутого, який усе одно не перестає любити. Він говорить не як герой, а як тінь, що памʼятає смак світла, навіть коли його вже не залишилось. Тут ніжність не кричить — вона визнає свою поразку й усе ж чекає.
Знаєте, чи не найжахливіша людина, яка критикує та ображає вас, це ви самі.
