Якщо коротко — це книга, яка справила враження.
Гнітюче — через усвідомлення тваринної природи людей, які змушені виживати в диких, непристосованих для життя умовах.
Захопливе — талантом та інтелектом автора, масштабом картини й несхожістю характерів.
Неоднозначне — через перевантажену, часом нудну першу половину книги і відверто жорстоку другу.
Отже, це моя перша книга Макса Кідрука. Часто бачила рецензії на цей твір у групі Враження UA, а коли запитала в гугла, що почитати в Кідрука, то спливли якісь ще рекомендації, і серед них — "Де немає Бога".
Перші 30% книжки перевантажені складною термінологією з авіації, американського футболу, німецької політики. Цю третину можна було б сміливо скоротити. Бо читала й ловила себе на думці, що вже 5 сторінок триває опис матчу з американського футболу, в якому я нічого не тямлю.
Цікаве почалося з моменту, коли літак, у якому летіли герої, з якими нас уже трохи познайомив автор, став некерованим просто над горами Пакистану. Дивом декільком пасажирам вдалося вижити після того, як літак розбився на друзки, а вціліла частина повисла над прірвою на шеститисячнику Гашербрум VI.
Я чула, що в цій книзі герої по черзі гинуть. Так і було. Інтрига в тому, хто саме вціліє і якою ціною вдасться протриматися хоча б кілька діб, поки їх врятують. Та чи врятують взагалі?
Книга жорстока. І не лише до людей, яких автор закинув замерзати після авіакатастрофи без води, їжі та вогню. Справа в тім, що герої роблять страшні вчинки.
Наприклад, щоб зняти передвиборчий ролик, Олівер Моргенштерн та його помічник (обидва були на борту злощасного рейсу) не пошкодували кинути під колеса автівок 11 цуценят. Лише на дванадцятому нарешті вдалося відзняти, як політик рятує цуцика на автостраді.
Але найжахливішою для мене історією стала розповідь про батька Єгора Парамонова, ще одного пасажира, який в момент авіатрощі виявився "хорошим русским". Його батько точно не був таким. У 80-х він разом із групою альпіністів взявся підкорювати пік Перемоги, і сходження стало фатальним. Із групи 14 осіб в живих залишився тільки він. Після прочитання я спробувала знайти інформацію, чи правда така трагедія відбулася, і чи дійсно альпіністи намагалися здобути ковток води в такий моторошний спосіб. Схожий епізод дійсно був у 1955 році, але без подробиць.
Про те, які авіакатастрофи стали прототипом подій у книзі, Макс Кідрук розповідає у розлогій і дуже цікавій післямові. Там само він пояснює своє захоплення американським футболом.
Ну, а про те, що Кідрук серйозно захоплений авіацією, і ледь не в кожній його книзі є літаки, я дізналася з відео на каналі Anna Book Diary. В огляді творчості Кідрука від Анни книга "Де немає Бога" — в кінці рейтингу. Спочатку я також погодилася (хоча ви пам'ятаєте, що я інших книг автора не читала;) Однак починаючи з другої половини твору стало ясно, наскільки він сильний.
9/10
Буду надолужувати — й читати Кідрука ще.
