"Конклав" це детективний трилер. Детективний можна замінити на дефективний, а "трилер" залишити, бо саме трилер там присутній. Невизначеність, тривога та очікування чогось недоброго - збуваються. Католицький світ вже давно приймає у свій бік стусани та приниження, і навіть підтримує цей мазохізм. "Конклав" виступає підтвердженням цього. "Оскар" за найкращий адаптований сценарій це як індульгенція. Тільки сплачують її не католицькій церкві, а сама католицька церква сплачує її Голлівуду, і як результат угоди - нагорода. Фільми по типу "Сумнів", "У центрі уваги", і оцей "Конклав", це не критика устрою католицької церкви, це скоріше відбілювання. Ніби, дивіться, ми займаємося саморефлексією і прагнемо змін.
Спілкуючись з католиками або греко-католиками стикаєшся з дуже відчутним присмаком угоди. Саме угоди (домовленості, контракту), а не згоди. Згода це реакція на пропозицію, а пропозиції нема. Католики не діють як мармони чи свідки, вони не намагаються вас підвести під згоду. Вони підходять по діловому. І увесь католицизм (хіба що іспаномовний католицизм трохи відрізняється) намагається ніби провернути з вами якусь бізнес-угоду, хоч і подається все як щось урочисте (не духовне). Католики ображаються, захищаються, кажуть: "Ви коли-небудь були долучені до цієї спільноти? Як ні, то не можете нічого дурного про неї казати, бо ця спільнота це місце, де люди довіряють один одному і почувають себе комфортно". Як на мене, цей комфорт та дружність несуть за собою містично-догматичний вантаж, який ніби-то доводить саму необхідність свого існування. Завжди задаюся простим питанням після зустрічі з католиками: "А навіщо вам Ісус?".
Помпезні готичні собори, вбрання священнослужителів, вітражі, обряди, спільні заходи, молитви, латина, меса - це забов'язує триматися за саме джерело цієї католицької культури - Ісус та Богородиця. Але це джерело завалене атрибутикою та символами, утворюючи різнобарвну мозаїку, за якою не видно духовності. Папа Римський це взагалі персона яка своїм існуванням просто перекреслює Євангеліє. Політика та бізнес (як основа католицизму) затьмарили і без того кульгаву християнську етику.
"Конклав" це наслідок довготривалої традиції відходу від релігійної складової. Фільм (як і книга) фокусуються не на духовному житті, а на специфічній ієрархії закритої спільноти. Етика/мораль привносяться у фільм/книгу за допомогою актуального контексту сучасності: людина народжена з органими і чоловіка, і жінки приймає себе такою якою її створив Господь.
Підлаштування католиків під тренди може означати їхню солідарність, а може означати їхню адаптивність. В принципі, католицький антураж можна видалити і підставити щось інше: судочинців, бізнесменів, аристократів, бандитів, спортсменів, кіношників, військових, короче, що завгодно, і нічого не зміниться. А не зміниться тому, що відбулася саме адаптація. І тепер (принаймні в поп-культурі) є свідоцтво цьому. Католицька церква розчинилася серед інших спільнот, стала невід'ємною частиною визнаних шаблонів, а значить, не викликає ніяких почуттів. Чому? Бо немає тісного зв'язку між теперішньою католицькою церквою та католицькою церквою минулого. І майбутнє логічно (чи інтуїтивно) не випливає, продовження цієї традиції не достовірне.
Томас Лоуренс типовий представник сучасних католиків, він дозволяє руйнувати католицьку церкву зсередини не звертаючи уваги на те, що буде далі. Хоча майбутнє Лоуренсу може здаватися світлим і райдужним, саме через такі зміни, та якось не віриться у такий розвиток подій. А не віриться тому що такі зміни відкидають поняття сили, відповідальності, честі. В екранізації ми бачимо стариганів які гризуться між собою, підставляють один одного, компрометують. Політизованість церкви продемонстрована, але результат цієї політики вражає.
Головою католицької церкви, намісником Бога на Землі, виявляється архієпископ Кабулу, мексиканець і гермофродит. Бенітес створений канонічним непомильним Папою, щоб затвердити усю цю актуальну мозаїку. Його слово тепер це слово віри та моралі.
Кардинал Тедеско типовий антагоніст, який виявляється занадто розумним, сильним, брутальним, привілейованим, властивим і так далі. Такому персонажу сьогодні не радіють і не співчувають. Від нього тхне колоніалізмом та зверхністю. Чим тоді тхне від Бенітеса?
Іслам врешті-решт розтопче і випалить християнство (в Європі - так точно), бо отакі Лоуренси та Бенітеси, побачивши жорстокість та повну відсутність будь-якої терпимості, відхрестяться і від церкви, і від Христа, і від свого минулого. Відбудеться звична католикам адаптація.
Хтось може заперечити і сказати: "Католики не сліпі фанатики, і в цьому їхня сила. І не треба демонізувати мусульман". Сперичатися з цим сенсу нема. Відповісти можна лише: "На все воля Божа".
