Кривопис: Критика нового правопису, частина ІІ

Розділ I, С. 6. «Уживання І, И на початку слова».

Позиційні реалізації справа не орфографії, а орфоепії. Надто в українській мові початкове И тягне за собою протетичний приголосний (вирій, гиндик), який вже унормований словниками.
Пропоную навпаки посилити чинну норму і заборонити початкову И і в іншомовних словах, лишити И тільки в звуконаслідуваннях, вигуках.
І. Огієнко зауважував, що «ці слова ліпше починати з і» (Український стилістичний словник, Львів, 1924, С. 171); «Щоби не ускладняти правопису й не відбігати від правопису початкового і в словах чужих (…), в останній час принято кожне початкове і передавати через і.» (Нариси з історії української мови, 1927). Правопис 1929 року також установив категоричне правило писати на початку слова тільки і- (§ 3).

Розділ I, С. 6. «Ї. Букву ї, що позначає звуки й + і».

Означення Ї некоректне.
Як зазначав Олекса Синявський у своїй книзі «Норми української літературної мови» (Харків, 1931), літера Ї також позначає й+и, а І – ь+и.
За буквою пропонованого правила (якщо Ї позначає лише й+і) мусимо писати «Украйина», оскільки саме така орфоепічна норма. Існує ціла низка суфіксів з такою вимовою.
Також передача й+и є актуальним питанням для практичних транскрипцій з тюркських мов, про що згадує зокрема Омер Дерменджі в статті «До питання транслітерації власних назв та імен у практиці турецько-українського перекладу», де пропонує застосовувати для цього літеру Ї.
Тому вважаю за потрібне явно прописати запис й+и літерою Ї.

Розділ I, С. 7. «Я, Ю, Є».

Пропоную послабити пропоноване правило, прибравши натяк на одиничність слова з подвоєним Й, оскільки словотворення не забороняє створювати слова подібні до війя – побійя, бездійя тощо.

Розділ I, С. 7. «Буква Ґ».

Пропоную унормувати як альтернативні подані словниками етимологічні варіанти з К: крати (присутнє навіть у СУМ-11), кречний, кава (птах) тощо. Хитання в реалізації у них К/Ґ принаймні донедавна (початок ХХ ст.) було живе.
Так само хотілося б унормувати давнє хитання між Г і Ґ, яке засвідчував ще Словар Грінченка: грунт, агрус тощо. Оскільки українізація широковживаних слів природна. Як казав І. І. Огієнко, «Ознакою української мови є тільки г (h), чому й чужі слова з [ґ] ми українізуємо, цебто вимовляємо інтелігенція, гімназія, агітувати… Вимова г як [h] єсть наша характерна споконвічна ознака, руйнувати яку було б непотрібним нехтуванням своєї старої культури».

Розділ I, С. 8. «Апостроф уживаємо для передавання вимови усіченого слова в
розмовному й поетичному мовленні».

Не зазначено, чи вважаються усіченими слова з німим кінцевим Г (спасибі, четвер тощо) та короткі форми дієслова (зна, бажа тощо).

Розділ I, С. 10. «Відхилення в чергуванні О — І, Е — І».

«Стрілець» не належить до прикладів морфологічного вирівнювання, адже має ять.

Розділ I, С. 14. «Чергування приголосних».

Бажано додати згадку про чергування ґ-з-ж (дзиґа – дзизі), аби попередити штучне і хибне чергування ґ-дз-дж (див.: Іван Огієнко. Словник слів, у літературній мові не вживаних, Жовква, 1934, С. 132; Василь Сімович. Граматика, 1919; Григорій Голоскевич. Правописний словник, 1929: ґирлиґа, дзиґа).

Розділ I, С. 26. «-ИК, -НИК / -ІВНИК, -ЛЬНИК».

Бажано додати сюди український складений суфікс -чик (хлопчик) та запозичений церковнослов’янський -щик (прапорщик).

Розділ I, С. 27. «-ОВИЧ (-ЬОВИЧ), -ІВН-(А) (-ЇВН-(А)».

Вважаю, що краще не потурати змішанню відмін та розписати творення патронімів і навіть історичних матронімів для кожної відміни окремо.
Так від першої відміни творяться імена по батькам без суфікса -ов- (зрідка з -ин-): Савич, Кузьмич, Маричинич (син Мариці Володимирівни, вдови Лжедіогена ІІ), Кузьминич (історична форма), Настасич (син Настасі Чагрівни та Ярослава Осьмомисла), Горинич («син гори») тощо.
Вирівняні форми Савович, Кузьмович лишити альтернативними.  

Розділ I, С. 28. «ИР, -ИСТ, -ИЗМ, -ІР, -ІСТ, -ІЗМ».

Вважаю, що краще лишити икання у словах утворених від слов’янських коренів (боротьбист, більшовизм тощо), або дозволити обидва варіанти.

Розділ I, С. 31. «о в числівниковій основі дво- перед наступним приголосним».

Створення неприродного для української мови зяяння. Пропоную лишити чинну норму з двохактний, двохелектродний тощо.

Розділ I, С. 31. «Складні слова зі сполучними голосними звуками О, Е (графічно Е та Є)».

Не зрозуміло, чому ножетримач отримав Е та потрапив до винятків. Логічніше було б додати, наприклад, Січеслав (або нарешті унормувати Січослав).
Нині спостерігається вирівнювання з російською орфографією. Так роман «Nightflyers» Джорджа Мартіна був перекладений як «Ночеліт» через Е, хоч ніч не утворює винятків, як тінь чи кінь (конов’язь, тіньолюб) – ночовид у Словарі Грінченка через О.
Тому можливо, треба вивести правило з винятків, аби чітко обмежити їхню кількість. Наприклад, про творення від множини через Е. Маю підозру, що у словах очевидний, дружелюбний та овочесховище, перша частина у множині: очі, друзі, овочі.

Розділ I, С. 32. «складноскорочені слова».

Флеш-моб не належить в повній мірі до складноскорочених слів, оскільки флеш це повне слово. Флеш- має писатися подібно до бліц-: флеш-карта, флеш-анімація, бліц-вікторина, бліц-інтерв’ю тощо.

Розділ I, С. 32. «слова з першими регулярно вживаними іншомовними компонентами на
голосний та приголосний».

Категорично не підтримую цю зміну, оскільки вона руйнує наскрізну логіку написання через дефіс. По-перше, тут змішані різнорідні частини. Так веб (інтернет-простір), фолк (музичний напрям), арт є самостійними словами. Тим паче, що написання через дефіс чітко відокремлює арт, що позначає мистецтво, від арт, що є скороченням від артилерії.
Пропоную лишити чинні правила написання слів через дефіс. Себто писати арт, боді, веб, економ, поп, фолк через дефіс.

Розділ I, С. 33. «слова з першим іншомовним компонентом, що визначає кількісний (дуже високий або слабкий) вияв чого-небудь».

Хибно додані топ- та бліц-.
Бліц- жодним чином не характеризує «кількісний вияв» опитування (широкого чи вузького кола) чи новин (світових чи локальних). Бліц-опитування некоректно порівнювати з макроекономікою. Надто в українській мові присутнє самостійне слово бліц (і топ).
Топ- же за своєю природою подібне до обер- та унтер- (топ-менеджер) з наступного пункту і має описуватися там.
Окреме питання, чи не є сукня й спідниця прикладками при назвах максі та міні («одягла міні»). Тому пропоную лишити чинні правила написання через дефіс.

Розділ I, С. 33. «слова з першим іншомовним компонентом анти-, контр-, віце-, екс-,
лейб-, обер-, штабс-, унтер-».

Категорично не підтримую цю зміну, оскільки вона руйнує наскрізну логіку написання через дефіс. Компакт-диск логічно не відрізняється від обер-лейтенанта, а штаб(с)-сержант від інтернет-видання.
Лише контр- та анти- доречно писати разом, оскільки це продуктивні запозичені префікси (аналог питомого проти-). Звісно, зі збереженням традиційного «контр-адмірал».

Розділ I, С. 34. «З дефісом пишемо».

Відсутні приклади вимови протягом: «По-о-лк, стій!» (приклад з чинного правопису).

Розділ I, С. 35. «слова-терміни, до складу яких входить літера алфавіту».

Назву з двох слів «Вітамін Д» хибно подано як єдине слово.

Розділ I, С. 36. «Невідмінюваний числівник пів зі значенням “половина” з
наступним іменником».

Зазначити написання разом для похідних прикметників: пів відра – піввідерний.

Розділ I, С. 54. «Китайські прізвища та імена, які завжди стоять після них, пишуться
з великої букви».

Не вважаю за потрібне регулювати положення прізвищ з окремих мов, а надто у правописі.

Розділ I, С. 56. «У назвах, що починаються зі слів Півні́чно-, Півде́нно-, Схі́дно-,
За́хідно-, Центра́льно-, з великої букви і з дефісом пишуться обидва
компоненти першого складного слова».
Розділ I, С. 58. «Якщо найменування підрозділів залізниць складаються з
двох слів, вони пишуться з великої букви: Південно-Кавказька залізниця».
Розділ IV, С. 162. «У назвах, що починаються зі слів Півні́чно-, Південно-, Східно-, Західно-, Центрально-, з великої букви і з дефісом пишуться обидва компоненти першого складного слова».

Вибивається зі загальної логіки.
Східноєвропейська рівнина, Східнокитайське море, Західноказахстанська область мають писатися без дефісу, оскільки творяться від словосполучень, що складаються з прикметника й іменника. Чому ці слова мають відрізнятися від Білоцерківський чи Криворізький?
Північно-Східна Азія, Центрально-Східна Європа дійсно мають писатися через дефіс і великі літери, оскільки там є поєднання (сторін світу).

Розділ I, С. 58. «Назви станцій метро, зупинок наземного міського транспорту».

Не зрозуміло, нащо розмежували міські зупинки й станції та аеропорти, вокзали, порти, пристані.
Про лапки ж можливо сформулювати краще правило: станції беруться в лапки тому, що це назви на честь назв. Місця з тотожними назвами без лапок знаходяться над ними.
Загальний принцип про вкладені назви має бути сформульований окремо.

Розділ I, С. 59. «Назви історичних подій, епох, календарних періодів і свят, суспільних заходів».

Має бути сформульований загальний принцип про вкладені назви. День Незалежності України має три великі літери, оскільки у назву свята «День…» входить назва історичної події «Незалежність України», а в неї власна назва країни – «Україна».
Формулювання такого принципу припинить калькування англійської «капіталізації» кожної літери.

Розділ I, С. 59. «Назви, пов’язані з релігією».

Розмежувати прізвиська, що пишуться з великої літери, та прикладки (Микола-угодник, Серафим-угодник тощо).

Розділ I, С. 66. «Але назви самих цих виробів (крім назв, що збігаються з власними
назвами), беруться в лапки і пишуться з малої букви».

Оскільки лапки вживають також для передачі іронії, це введення недоречне.

Розділ I, С. 68. «Графічні скорочення».

У переліку присутні не найпоширеніші і не загальноприйнятні скорочення.
Доцільність такого переліку в правописі викликає сумнів.

Розділ I, С. 71. «Так само пишуться скорочення грн (гривня), крб (карбованець), млн
(мільйон), млрд (мільярд), трлн (трильйон)».

Однак «дол.» та «коп.» – різнобій у записі грошей.

Розділ II, С. 74. «IІІ відміна».

До третьої відміни належать слова жіночого роду зі закінченням -Ь, м’які й стверділі.
Для Естер та Зейнам можливе умоглядне стверділе закінчення -Ь. Однак ствердіння кінцевого -ть в українській мові не було, тож Юдит не може бути приписана до цієї відміни.
Яке відмінювання мали на увазі автори? З Юдиттю (від Юдить), з Юдит’ю (неможливо), з Юдитою (від Юдита)? Створення для цього імені особливого відмінювання робить його унікальним. Подібне маємо лише для імені Христос.

Розділ II, С. 75. «ІІ відміна».

Хотілося б ширшого представлення в нормі слобідської говірки з -рь: поряд з хабарем можна було б унормувати як варіант мн. панцирі, р.в. панциря (але лишити мн. панцери, р.в. панцера). Також хотілося б відновити м’якість пазура. У Словарі Грінченка присутній лише м’який варіант цього слова.
На відміну від абажура та долара, обидва слова не є новітніми запозиченнями і цілком можуть бути розташовані поряд з козирем у м’якій групі.

Розділ II, С. 87. «назви органів і частин тіла».

Треба зазначити, що шлунок може мати два відмінювання (шлунка/шлунку).

Розділ II, С. 89. «…звука, духа і Духа…»

Серед прикладів забули додати протиставлення духу (моральна сила) та духа (міфічна/релігійна сутність).

Розділ II, С. 95. «Кличний відмінок», Примітки 1, 2, 3.

Краще дозволити варіативність, а саме ставити у кличний відмінок і лише перше слово, і обидва.

Розділ II, С. 100. «У художніх текстах іменники на -ть після приголосного, а також слова
кров, любо́в, о́сінь, сіль, Русь, Білорусь можуть набувати як варіант закінчення -и».
Розділ II, С. 102. «У художніх текстах іменники, у яких при відмінюванні з’являється
суфікс -ен-, можуть набувати як варіант закінчення -и».

У художніх текстах автори можуть дозволяти собі будь-які правописні вольності, данину будь-яким діалектам, справжнім і вигаданим, що їх неможливо передбачити єдиним правописом. Вважаю недоречним вводити в правопис відмерлу граматичну архаїку.

Розділ II, С. 102. «ІV відміна».

Не зрозуміло, для чого відокремлюється однотипні плем’я та ім’я від вим’я, тім’я, зокрема в давальному та місцевому відмінках однини. Форми типу «по ім’ю» також існують.