І любов розстане
Під дорогами гірськими.
Тутешні млини, пасовища
Поглянути на вітрини.
Пахощі майбутнього
Поверхами зведені.
І любов розстане
Під дорогами гірськими.
Тутешні млини, пасовища
Поглянути на вітрини.
Пахощі майбутнього
Поверхами зведені.
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Життя – це нескінченний лабіринт зустрічей, які формують нас. Хтось стане супутником на довгі роки, хтось – лише миттєвим спогадом. Чи готові ви розплутати нитки своєї долі?
28 річний Олег, якого раніше не міг розбудити жоден будильник, останні 3 місяці страждав від безсоння. Він не міг приймати медикаменти, чи заспокійливі, тому що після них в нього були кошмари. Він бачив сни, в яких "хтось" був
Сон-спогад, де друзі стають примарами, дерева — свідками, а кожен кадр — спроба зрозуміти себе. Алебарди, руїни й зламані лінзи ведуть крізь хаос втрат і прощення. Це падіння в себе, де навіть мовчання має звук, а згадка — вагу кулі.
Життя – це нескінченний лабіринт зустрічей, які формують нас. Хтось стане супутником на довгі роки, хтось – лише миттєвим спогадом. Чи готові ви розплутати нитки своєї долі?
28 річний Олег, якого раніше не міг розбудити жоден будильник, останні 3 місяці страждав від безсоння. Він не міг приймати медикаменти, чи заспокійливі, тому що після них в нього були кошмари. Він бачив сни, в яких "хтось" був
Сон-спогад, де друзі стають примарами, дерева — свідками, а кожен кадр — спроба зрозуміти себе. Алебарди, руїни й зламані лінзи ведуть крізь хаос втрат і прощення. Це падіння в себе, де навіть мовчання має звук, а згадка — вагу кулі.