Соціальна адаптація не виключає наявність психічних розладів. Людина може виглядати нормально, бути охайною і неагресивною, але мати внутрішні труднощі.
Сьогодні, зайшовши у магазин, я стала свідком дуже незвичайної ситуації. Біля відділу з чаями стояла жінка - гарно вдягнена, з посмішкою на обличчі, але з неї періодично виривалися дивні, ніби несвідомі фрази. Вона говорила сама з собою, але так голосно, що це було чути усім навколо. Фрази не мали очевидного зв’язку між собою, часом виглядали як окремі шматки думок, що виривалися несподівано, іноді навіть без логіки чи контексту. При цьому жінка не виглядала агресивною чи наляканою - навпаки, здавалось, вона у своєму світі, спокійна і не завдавала незручностей іншим. Виглядала вона охайною, одягнена добре, іноді посміхалася.
Люди навколо помічали це, хтось навіть зиркав на неї з цікавістю чи тривогою. Мені стало цікаво, що це може бути і чи потрібно якось реагувати. Адже часто ми боїмося чи уникаємо таких людей, не розуміючи, що це може бути проявом психічного розладу, який не обов’язково загрожує іншим.
Або можливі варіанти:
*Психотичний епізод - розмови з самим собою, непередбачувані фрази, які ніби вириваються несвідомо.
*Неврологічний розлад або приступ - наприклад, епілепсія з атиповими симптомами або інший стан, що впливає на свідомість і мову.
*Гострий стрес або панічний напад - іноді люди втрачають зв’язок з реальністю і видають дивні звуки чи слова.
Це тривало достатньо часу і привертало увагу інших. Але також це може свідчити, що людині може бути дуже погано.
Що можна зробити:
*Якщо бачити таку людину, і вона не становить загрози, можна ввічливо запропонувати допомогу чи звернутися до персоналу магазину з питанням, можливо вони вже не вперше бачать цю людину.
*Іноді достатньо просто залишитися поруч, не залишати людину одну, щоб вона не зробила собі шкоду.
*У критичних випадках можна викликати швидку, якщо поведінка загрожує її життю чи оточуючим.
Тема психічного здоров’я часто недооцінена і супроводжується стереотипами.
Щодо того, чи треба підходити і говорити з такою людиною - залежить від ситуації:
*Якщо ви не відчуваєте загрози для себе чи інших, то не обов’язково втручатися.
*Іноді просто спокійна присутність поруч (на відстані) вже допомагає людині не відчувати себе зовсім самотньою.
*Підходити і починати розмову може бути корисно, але важливо робити це дуже тактовно і з повагою, бо люди з психічними розладами можуть сприймати чужу увагу по-різному - і позитивно, і негативно.
Як правильно реагувати - тактовність, допомога, увага:
*Не панікувати і не ігнорувати людину, але й не нав’язуватись.
*Повага до особистого простору, доброзичливість і спокійний тон.
*За можливості, ввічливо поцікавитись, чи не потрібна допомога.
*Не робити поспішних висновків і не критикувати.
Щодо діагнозу ситуація може відповідати кільком станам:
*Психотичні розлади (наприклад, шизофренія) можуть проявлятися несвідомими фразами, але при цьому людина може бути соціально інтегрованою і виглядати нормально.
*Деякі тривожні або афективні розлади теж можуть викликати такі епізоди.
*Є також поняття «латентних» або «хронічних» психічних станів, коли людина може жити у суспільстві, виконувати роботу, виглядати добре, але має свої «особливості» поведінки або спілкування.
*Це може бути і результат стресу або пережитої травми.
Чи існують безпечні для суспільства психічні розлади? Так, дуже багато людей живуть з психічними особливостями і нормально адаптуються:
*Вони можуть виглядати зовсім звичайно, працювати, спілкуватися, бути добрими сусідами.
*Психічний розлад - це не завжди небезпека, більше - виклик для самої людини.
Якщо немає загрози - можна не втручатися, а спостерігати і за потреби допомогти делікатно. Якщо є загроза - звертатися до спеціалістів.
Можливі психічні стани або явища, що можуть так проявлятися:
1. Психотичний розлад (наприклад, шизофренія, шизоафективний розлад):
*Можуть бути голоси, які людина чує, або внутрішні думки, які вона іноді озвучує вголос (дрезвон голосів).
*Вона може бути соціально адаптованою, не агресивною, навіть виглядати «нормально».
*Розмови можуть не мати логіки, фрази - обривки.
2. Дисоціативний стан або розлади:
*Людина ніби відключена від реальності, говорить речі, які не пов’язані з ситуацією, або повторює фрази, які виникають «з-підсвідомості».
*Це може бути пов’язано з травмою, сильним стресом.
3. Тривожний або афективний розлад з епізодами дезорганізації мислення:
*Можуть бути раптові «втрати» концентрації, внутрішні страхи, відчуття дискомфорту, які озвучуються.
4. Невелика форма маніфестного розладу (наприклад, легкий психоз):
*Тимчасовий стан, коли у людини є ознаки порушень сприйняття або мислення, але вони не є стабільними.
Соціальна адаптація не виключає наявність психічних розладів. Людина може виглядати нормально, бути охайною і неагресивною, але мати внутрішні труднощі.
Періодична озвучка «шматків думок» може бути симптомом внутрішнього психічного процесу, який їй важко контролювати.
Люди з такими симптомами часто не отримують допомоги або бояться звертатись, бо стикаються зі стигмою.
Важливо не боятись і не уникати таких людей, але й не втручатися безпідставно. Повага і делікатність - головне.
Якщо бачите подібне поруч, можна звернути увагу на їх безпеку і безпеку оточуючих, за крайньої потреби звернутися до медичних служб.
Можливі шляхи допомоги - контакти місцевих служб, волонтерських організацій:
*Звернення до служб швидкої допомоги або психіатричних відділень у разі загрози здоров’ю.
*Волонтерські організації, які підтримують людей з психічними розладами.
*Гарячі лінії психологічної допомоги.
*Соціальні служби, які допомагають інтегруватися в суспільство.
Психічні розлади є частиною життя багатьох людей і не завжди проявляються агресією чи хаосом. Соціальна адаптація можлива навіть при наявності симптомів - люди можуть жити звичайним життям. Страх і упередження тільки погіршують ситуацію та посилюють ізоляцію таких людей.
Важливість розуміння психічного здоров’я і зняття стигми
Психічне здоров’я - це невід’ємна частина загального здоров’я кожної людини. Як і фізичні хвороби, психічні труднощі можуть виникнути у будь-кого, незалежно від віку, статі, соціального статусу чи освіти. Стикаючись із стресом, травмами або іншими життєвими викликами, людина може переживати психологічні проблеми, які потребують уваги та підтримки.
Однак одна з найбільших перешкод на шляху до отримання допомоги - це стигма, тобто негативне ставлення суспільства до людей із психічними розладами. Тема психічного здоров’я часто недооцінена і супроводжується стереотипами. Через страх, нерозуміння або упередження, багато хто соромиться звернутися за допомогою, що ускладнює їхнє одужання і погіршує якість життя. Стигматизація часто призводить до ізоляції, втрати соціальної підтримки та навіть до погіршення симптомів.
Тому інформованість суспільства є надзвичайно важливою. Освічене і чутливе ставлення до психічного здоров’я допомагає створити безпечне і підтримуюче середовище, де кожна людина зможе відкрито говорити про свої проблеми і отримувати необхідну допомогу. Така атмосфера сприяє не лише одужанню, а й профілактиці серйозних ускладнень.
Ключем до подолання стигми є відкритий діалог і освіта. Потрібно більше говорити про психічне здоров’я у сім’ях, школах, робочих колективах і медіа. Освіта допомагає зрозуміти, що психічні розлади - це не ознака слабкості чи особистої провини, а захворювання, які можна і треба лікувати. Лише через поширення знань і емпатії ми зможемо створити суспільство, де люди не боятимуться бути собою і отримувати підтримку.
Ця ситуація у магазині змусила мене замислитися про те, наскільки важливо бути уважними і чутливими до людей поруч. Не всі прояви незвичної поведінки - це небезпека. Часто це крик про допомогу або ознака того, що людина потребує підтримки і розуміння. Тому замість страху чи осуду варто пам’ятати: такі люди теж частина нашого суспільства, і нам усім варто навчитися ставитися до них з повагою і терпінням.
Якщо ви помітите когось у подібній ситуації, не ігноруй це, але і не поспішайте робити висновки. Поставтеся тактовно, можна просто посміхнутися чи запитати, чи потрібна допомога. І пам’ятайте - інколи простий прояв уваги може стати першим кроком до порятунку.
* * *
Наступного ранку, знову прямуючи до магазину, я не очікувала, що доля знову пошле мені події, які залишать теплий відбиток у душі. Я зайшла за булочкою - м’якою, свіжою, з кокосовою стружкою, моїм маленьким ранковим ритуалом. І знову - знайомий голос. Та сама жінка, з якою я стикнулась учора. Вона знову видавала рендомні фрази, що летіли у повітря, як кульбабове насіння: "Ти очманієш!", "Ха-ха! Взяв і пійшов!", "Що ти кажеш!". Її світ - інший, але він світлий. Не зруйнований, а просто особливий.
Цього разу вона стала в чергу саме за мною. Я помітила, яка вона спокійна, усміхнена. І коли вона звернулася до касирки: "Наташа, я тебя люблю. Ти сама найкраща!" - я завмерла. Бо це було щиро. А Наташа відповіла: "Я теж люблю тебе, зайчик." І в цю мить я зрозуміла - це не просто дівчина з особливостями. Це людина, яку бачать, чують і приймають.
Після виходу з магазину - ще одна зустріч. На переході зупинилася машина. За кермом - чоловік, мій колишній керівник, через якого я свого часу залишила роботу. Людина, що в минулому боліла мені. Вона впізнала мене, звернулася по батькові з добрим ранком. Я щиро усміхнулась, привіталась і побажала гарного дня. Далі перейшла дорогу. Без образ. Без тіні минулого.
Ці дві зустрічі за один ранок стали мовби дзеркалом: з однієї сторони - світ, у якому бути собою означає бути іншим, але не менш гідним любові. З іншої - відлуння старих ран, які більше не болять. Бо я зцілилась.
Матеріал підготовлено за допомогою ChatGPT.
