Зима наче знов сказилась на початку власного календарного етапу – сніги з перших днів грудня, рясні та заворожливі, легкі, але морози, що так-сяк проймали довкола. Було враження, немов то картина, яку кожен з нас уявляв менше й менше з плином років – зазвичай опади за низьких температур траплялись на католицьке Різдво або після православного, надолужуючи згодом своє, наприклад, на день дурня.
Згадуючи аномальні випадки, котрі врешті-решт стали сприймати за норму, було відчуття, що й цьогоріч нічого відносно незвичного бути не повинно. І хоч до середини місяця сніг і морози знов поступились місцем дощовій погоді та злегка теплим температурам, не сперечатимусь, що раннє опадання стало для мене цілковитим сюрпризом.
І спільно зі зимовими змінами, стали відображатись більші зміни в світогляді – цьогоріч я вперше не відчував якогось тепла чи дива від Миколаєвого дня. Та дитяча наївність, віра в чудо поступово згасала з роками і ледь не зникла.
Ні, я й раніше знав, що жодного живого святого Миколая в природі не існує – історичний персонаж помер ще за Риму – але потреба в надзвичайному, необхідність зберігати непояснюване непояснюваним – зрештою, надія на чари та добро – надавали сил не зневірюватись у те, що ти не здатен побачити, але можеш відчути.
Бо цього хочеш.
Бо цього прагнеш.
Адже хто ж – людина, яка не вірить в надприроднє, що не піддається поясненням? Якою є людина, котрій все давно відомо – на її ж думку – і нічим більш її не вразиш? Зрештою, хто ж – людина, яка не вірить в диво у моменти, коли дива трапляються?
Не сперечаюсь – Миколай живе у наших тілах і думках. Саме тому благодійність та волонтерство яскраво процвітає і ми жертвуємо необхідними речима для тих, хто потребує їх найбільше, і ділимось теплом з тими, кому того тепла бракує повсякчас. Та коли Миколай необхідний тим, хто старається виконувати його місію – тоді ми можемо й зневіритись, бо не завжди добро віддячується навзаєм. Можливо, так і має бути в природі – здійснювати благі діла без потреби в бумерангові, та наскільки може вистачити такої людини, скільки ресурсу знадобиться, щоб вичерпати до дна?
Віру необхідно підтримувати – навіть у моменти, коли надія і любов згубили маршрути всередині твоєї свідомости – і навпаки з кожним із компонентів. Хочеться каятись в тому, що не зумів потішити на Миколая нікого, окрім близької родини.
Та якщо думати з іншого боку – ми є Миколаями у повсякденні – 24/7, 365 днів на рік.
Ми можемо не звертати уваги на подаровані речі чи емоції, та те, що нам здається мізером, одним із будівельних матеріалів для розробки та реалізації плану на день – людям, що отримують від нас корисну втіху, може піднятись настрій на день-декілька. Вони здатні завдяки вашій підтримці здійснити подвиг і перейти Альпи або ж – що найважливіше – переосмислити себе на краще і врятувати життя, особливо власне.
І ми робимо це кожного дня, навіть якщо напишемо кілька слів підтримки на адресу людини, з якою могли неодноразово стикатись у суперечках, останню з яких мали кілька годин тому. Адже скільки би ви не били горшки межи себе, людині завше приємно, коли її підтримують у тяжкий для неї час.
Бути Миколаєм – діло нелегке, варте бажання і віри у краще. Та поки існують ті, хто прагне здійснювати місію сіяння добра, ніхто із нас не пропаде і продовжуватиме надпочате.
19.12.21
