Пахощі падуть
за тихим спалахом.
Крадькома біжу,
обіймаючи спогадом
рани, впроваджені жалем.
Піднімуться падким ковтком,
окутими скелями
Пахощі падуть
за тихим спалахом.
Крадькома біжу,
обіймаючи спогадом
рани, впроваджені жалем.
Піднімуться падким ковтком,
окутими скелями
Сповідь солдата, яка перетинає різні часи, включаючи звуки з недалекої католицької церкви, дітей, вибухи — це лякає когось, але кому, як не йому, це бачити і відчувати? Недовго залишилося, скоро кінець, щось зробив — щось ні. Як би Бог був, чому він мені це дозволив? Де ваш мир?
У вірші йдеться про надію та відновлення. Вітри символізують зміни, а лелеки — тепло і підтримку. Незважаючи на втому, серце наповнене щемливими почуттями, сподіваючись на те, що світанок принесе нові можливості і не зникне в темряві.
У вірші розмірковується про життєвий шлях, згадуючи про пройдений час, любов та спогади про рідне село. Спогади про перше кохання, яке стало важливою частиною його життя, і прагне віднайти ті місця, де виростав.
16-го серпня 2014 року свій земний шлях завершив Всеволод Нестайко. Пройшло десять років і зараз ми про нього згадуємо. Не те щоб він був забутим, викинутим на узбіччя історії персоналією чи подібним. Аж ніяк – ще за життя Всеволод Зіновійович став класиком літератури.
Нарешті завершена моя перша книга, яку я писав близько чотирьох років. Як каже народна мудрість: "якщо ти не будеш кричати світу про себе, тебе ніхто не почує". Тому, пані та панове, зустрічайте - "Винищувач Білого Грому: Перед Штормом".
16-го серпня 2014 року свій земний шлях завершив Всеволод Нестайко. Пройшло десять років і зараз ми про нього згадуємо. Не те щоб він був забутим, викинутим на узбіччя історії персоналією чи подібним. Аж ніяк – ще за життя Всеволод Зіновійович став класиком літератури.
Нарешті завершена моя перша книга, яку я писав близько чотирьох років. Як каже народна мудрість: "якщо ти не будеш кричати світу про себе, тебе ніхто не почує". Тому, пані та панове, зустрічайте - "Винищувач Білого Грому: Перед Штормом".