Ми любили ніч, бо зорі світили прямо у наші серця. У серця, в яких не було ніяких чорних, як тьма плям чи могутніх та міцних тріщин. У серця, в яких ще тільки почало цвісти перше, несміливе та чисте кохання.
Кожного вечора, коли ми були вдвох посеред кімнати, лежали та мовчали, коли місячне світло світило на твої, як чиста морська вода, очі, я розумів наскільки я закоханий.
У твої очі, губи, родимки, котрі так і нагадували мені сузір'я Великої Ведмедиці, тонкі та довгі пальці, які так ідеально би підійшли до гри в піаніно, у те, як щоранку твоє волосся стирчить у різні сторони та наскільки ти мило виглядаєш у цей час.
Я був здатний, віддавати все на світі щоб кожен день бачити тебе, щоб кожен день відчувати себе живим та щасливим, бо ти поруч.
Наше кохання було як сонце. Влітку воно було дуже гарячим, взимку менш, але ми вміли зігрівати один одного короткими, але теплими та ніжними поцілунками. Наш останній був 24 лютого 2022 року. Проте, він не був таким спокійним та терпиким, як раніше після кави, бо був сповнений страхом. Страхом, за завтрашній день, який ми, можливо, і не побачимо. У нашу холодну зиму, в яку ми знаходили спосіб зігрітися увірвався звук ракет.
Ми не були готові до цього. Ніхто з нас не був, адже ще тільки вчора я хотів приготувати смачний сніданок і поринути разом із тобою у наш маленький затишний світ під назвою кохання. Проте, саме зараз ми поринули у вир війни, у річку крові та людських страждань, у смуток, страх та біль.
Я пам'ятаю, ніби це було вчора, як з твоїх очей побачив перші сльози щастя. Це були сльози на які було приємно дивитися, бо ти плакала в момент, коли наші серця звязалися червоною ниткою долі, бо ми нарешті стали сім'єю. А сльози, які я витирав з твого маленького переляканого личка, 24-го викликали тільки муки. Адже, я не звик бачити тебе такою, я не звик до такого сильного болю в серці від твоїх сліз, котрі лилися та лилися без перестанку. У цей момент я ненавидів себе бо не міг нічого вдіяти для тебе, бо моїм максимум було - це “тихо все гаразд… все скоро закінчиться.. я кохаю тебе…будь ласка… тихо-тихо я з тобою”. А вона все плакала та плакала безперестанку. Звук ракет не зупинявся, сирена гуділа, люди боялись, росія прийшла без запрошення у наш крихітний, теплий, сповнений затишку дім.
Я пам'ятаю, коли він завжди мені усміхався, коли стояв біля дверей з букетом польових квітів. Це були ромашки, які я любила так сильно, як і його. У дитинстві часто маленькі діти гадали на цих квітах “любить чи не любить”. Мені здається, якби я сотні разів, а то навіть тисячі разів пограла б у цю дитячу забаву мені б все одно завжди попалось “любить” на твоє ім'я. Я ніколи не сумнівалась у твоїй вірності та щирому коханню до мене адже саме ти - змушував мене відчувати щастя, в такі нещасливі дні після клятого 24 лютого 2022 року.
Кожне твоє слово врятувало мене від божевілля, яке тихо, але впевнено підкрадалося до мене. Твоє “я люблю тебе, завжди буду, вічно буду любити” закарбувалося у мене під ребрами, а серце почало стукати так сильно і я зрозуміла, що кохаю тебе до болю, мій ангеле.
Я боялась, що тепер нашому щасливому життю кінець, що більше ніколи не буде тих чудових моментів з наших побачень, що ми більше ніколи не будемо відчувати насолоду наших райських днів. Нашого раю в Україні, бо на зміну йому прийшло російське пекло, бо у нашій країні - тільки рай.
Наше перше побачення було влітку 2019-го року. Я пам'ятаю, що ти був одітий в гавайську сорочку та світлі шорти, а я в свою чергу в сукню помаранчевого кольору. Ми пішли до лісу на пікнік. Я пам'ятаю, як нервувала поряд з тобою, і як ти намагався мене розсмішити будь якими способами щоб я нарешті розслабилась. Пам'ятаю, що саме в наше перше побачення я дізналась, що зірка Сіріус така яскрава бо, насправді, це дві зірки, які між собою кружляють та притягуються, таким чином утворюючи найяскравішу. Ти порівняв їх з нами, що ми можемо утворити найбільше щире та сильне кохання у світі, та й ми це зробили.
Ми знали один одного тільки 3 роки, а здавалося, що вічність. Хоча, що це є вічність у наш час, коли ти можеш померти за долю секунди від страшного не брата нашого, і це таки сталося.
Я пам'ятаю всі моменти нашого щасливого життя, але не згадати твою смерть я не можу. Це викликає біль, який мене з'їдає, ніби я шматок м’яса, а не людина, яка втратила частину себе, бо пекло прийшло на українські землі.
Ти був моїм щастям і досі ним лишишся. Сіріус буде і надалі світити так яскраво, бо тепер у моїй душі живе і твоя любов, яка буде вічною поки я буду жити, поки війна не вб'є мене.
Знайти мене можна також в інстаграмі "@v13saturn
Дякую, що прочитали!
