28 річний Олег, якого раніше не міг розбудити жоден будильник, останні 3 місяці страждав від безсоння. Він не міг приймати медикаменти, чи заспокійливі, тому що після них в нього були кошмари. Він бачив сни, в яких хтось був. Хтось, кого ніяк не можна було розгледіти, але тривога підказувала, що треба тікати. Та він не міг прокинутися через снодійне, тому йому доводилося “бігати” всю ніч, аж доки на ранок його тіло не підривалося з жахом з ліжка. На початку він просто нервово оглядав все довкола і знову лягав спати, але з часом цей страх поселився дуже глибоко. Йому вже не вистачало рішучості вилізти з під ковдри, в яку він залазив відразу з пробудженням. Прокинувшись, він поспіхом піджимав її під себе з усіх боків, аж доки не перекривав увесь доступ всередину. Серце калатало, неначе зараз вибухне від напруження. Він розумів, що цей час в “безпеці” доволі обмежений і йому вже скоро доведеться набратися мужності і визирнути, переконатися, що ззовні нікого немає. Але чи точно нема? Повітря ставало все менше, температура під ковдрою росла, вже починає проступати піт. Ніяких звуків ззовні я не чую, двері в кімнату були зачинені, я підпер їх стільцем, вікна теж він не міг би відчинити ззовні, хіба вибивати, та ніяких натяків на це нема. Та чи задер я штору. Сука, забув. Він точно там, він точно дивиться просто на мене за вікном. Чого він хоче, чому він це робить. Фуф… Вдих. Видих. Мені не треба його боятися. Я маю ніж під подушкою. Чого б він не хотів, я зможу дати відпору. Блять, як же страшно. Будь ласка, заспокойся. Там же нікого нема. Не має бути. Добре, на рахунок три. Один…. Два….. Три! Різким рухом він скинув ковдру, ніби намагаючись застати когось зненацька. Огледівшись, зрозумів, що був правий. Нікого тут і не могло бути. А штори все таки задерті. Краще не буду їх навіть чіпати. Лише 3 година ночі. Здається цей барбавал мені більше не допомагає. Та половину з його допомогою все таки я зміг проспати. Варто ще з два десятки капель собі накинути і вже дожити до ранку. А там вже перша зустріч з психотерапевтом - моя найбільша надія. Намацавши телефон він увімкнув ліхтарик і попрямував до дверей. Та стільця біля них не було.
Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
На Друкарні з 18 квітня
Більше від автора
Лаштунки
Необіхдність жити
Теми цього довгочиту:
ПоезіяП’ятниця в масштабі року
Прокинувшись зранку я не повірив своїм очам. Не може бути, щоб світ так сильно перемінився за ніч. Лише вчора я відчував тяглість і смуток, спостерігаючи вигорання оточуючого середовища - осінь. А вже зараз ця меланхолійна жовтизна змінилася білосніжним спокоєм
Теми цього довгочиту:
ОповіданняСубʼєктність
Всі наші рішення приймаються з перспективи власної субʼєктності. Вони не є правильні, чи неправильні. Просто результат функціонування нашого мозку. Результат роботи “алгоритмів”, які сформувалися в ньому протягом нашого життя. Субʼєктно “відповідна” реакція на події.
Теми цього довгочиту:
Психологія
Вам також сподобається
Кріпі-Пасти та Ігри по них
Кріпі-пасти – це один з найцікавіших феноменів Інтернету. Це ті ж самі міські легенди, проте майже з повною відсутністю будь-яких рамок та обмежень, бо у Всесвітній Мережі можливо все. І по кріпі-пастам виходило багато ігрових адаптацій, про деякі з яких я розповім у цьому тексті
Теми цього довгочиту:
ІгриПідвʼязкова змія by Донна Тартт
Переклад вкрай аматорський, ні на що не претендує і буде видалений одразу після новини про офіційний.
Теми цього довгочиту:
Фанатський ПерекладКохання за знижкою
Я стою в черзі в супермаркеті, коли помічаю перед собою знайоме обличчя. Це мій колишній хлопець, який розбив мені серце два роки тому. Він повертається і посміхається до мене, ніби нічого не сталося.
Теми цього довгочиту:
Оповідання
