З однієї сторони, чи потрібно писати втретє про Літопис Сірого Ордену? Всі і так зрозуміли, що це топ сучасного українського фентезі. З іншої — кожна книга трилогії унікальна і не схожа на попередню, тому хочеться хвалити кожну сторінку знову і знову.
“Пісню дібров” буде важко читати кожному українцю. Вона про війну і її наслідки, як вона впливає на всіх причетних і не причетних, про окупацію і про компроміси, на які йде людина, щоб вижити, про важкий вибір, який мають робити батьки заради блага своїх дітей.
Взагалі “Пісня дібров” це про емоції. При обговоренні роману в мережі і особисто стає ясно, що ніхто не залишається байдужим. Хтось злиться, хтось сумує, хтось позитивно вражений. Книга пробуджує сильну емпатію у кожного. І це не дивно, бо роман наповнений подіями, які не можна проігнорувати.
Не хочу спойлерити, тому не буде якогось аналізу детального. Але повірте мені, як для фентезі написаного до повномасштабки (23 лютого 2022 закінчений рукопис), воно має занадто багато з нашого теперішнього життя. Наприклад, окупація і біженство, такий собі “вершечок” емоційного айсбергу. Під ним – радість кохання і батьківства, нижче – біль розлуки і втрати, боротьба із помилками минулого або нерівний бій із “невиліковною хворобою”.
Та не подумайте нічого такого. Все вписано не заради провокації – просто історія не може бути іншою. Вона така як є, розвивається своїм шляхом по руслу, яке відоме тільки самій історії. Реалії нашого світу перенесені у світ альтернативний – з латинкою і перевертнями.
Кожна частина трилогії відрізняється від попередньої, так само і наші головні герої стають новими. Вони змінюються назавжди і часто так, що їм самим не подобається. У “Пісні дібров” Павло нам дає багато бекґраунду кожної дійової особи – витримки з їх минулого для розуміння їх теперішнього.
Щось я занадто відступив від головного – “Пісня дібров” це все ж фентезі і ця складова у заключній частині розкривається на всі 100%. Павло розказує нам не тільки історію походження Ордену, але і виникнення потойбіччя, чому воно стало таким яким є. Звісно ми дізнаємося все про Ґаада, про Володарку і про всіх потойбічних істот. Концепція походження потойбіччя і його початкового стану мене зачарувала. З цим можна написати не одну трилогію.
Ще один фактор фентезі-роману — подорож, також присутній і відіграє основну роль. Ватага головних героїв зустрічає нових побратимів і знаходить допомогу у старих знайомих. Їхня подорож заводить їх у такі місця і пригоди, що важко відірватися від споглядання.
І найголовніше – кожен знаходить свій фінал. Не залишається питань, а що далі. Чому саме так? Бо по іншому не могло бути. Хтось закінчує свій шлях, хтось зцілюється, а хтось і те і інше. Така їхня стежка.
