Координатор видавничого проекту “Легенди Blizzard” Денис Скорбатюк продовжує свою серію статей про перекладацьку роботу над франшизою WarCraft:
Ну, а я продовжую своє товариське коментування розглянутих перекладацьких рішень.
Почнемо, як і минулого разу, із назви книжки. Я трошки недолюблюю неповноголосі форми слів, бо інколи вони закріплюють російські впливи. Розглянемо, наприклад, праслов’янське *čelnъ > церковнослов’янське “члѣнъ” > російське “член”, а притім питомо український розвиток цього слова — “челенок” (фаланга пальця). Ять там не рідний — то південнослов'янський вплив, однак зникнення ятя — ймовірний маркер російського впливу. До прикладу порівняйте слова “серебро” і “срібло”. У основній нормативній формі “срібло” маємо неповноголосся й ятевий ікавізм, адже це церковнослов'янізм в українській мові (“срѣбро”/“срѣбло”). Так, питомою східнослов’янською формою було якраз “серебро” — рідкісний випадок, коли в росіян закріпився “русизм”, а не “болгарщина”, а в нас навпаки. Як бачите, без посередництва російської маємо ікавізм. Звісно, можна списати ікання на закритий склад, але в “древньому” склад так само закритий. У додаток українська мова віддає перевагу словам “давній” і “прадавній”: російською “древнегреческий язык” — українською “давньогрецька мова”. Тож, якби перекладав я, я б ужив назву “Війна Прадавніх”. Проте це дуже мінорне стилістичне зауваження. “Війна Древніх” — цілком правильний переклад, який у межах чинної норми. До речі, іменування “Древні” — ідеально пасує отим ходячим деревам Нічних ельфів. Звісно, через деревну етимологію слова.
Ох, вибору слова “ельфа” замість російського “эльфийка” я аплодую стоячи! Бо вже двадцять років задаюся питанням: яка така ельфійка, з якої такої Ельфії? Цей винахід росіян межі 1990-х та 2000-х завжди був кульгавим. Чудово пам’ятаю, як довго він приживався в російській мові, як часто його оминали. То чужинська річ із абсолютно недоречною суфіксацією. Радію поверненню до рідного. Ну, а в нерозрізненні статі в множині проблеми не бачу, адже в англійській того також немає.
Запозичення “дварф”/“дворф” мені теж здавна трохи не подобається, але загал, схоже, за ці два десятиліття до нього вже звик. Усіляких “гнумів” й “карлів”/“карланів” пам'ятають, здається, тільки такі діди, як-от я. Але якби я був у праві, то спробував би іще раз винайти велосипед: “трип'ясти” (від церковнослов’янського іменування, яке дало чеське слово для гнома), “краснолюди” (ні, у Сапковського немає копірайту на цю казкову назву) тощо. Мене просто трохи бентежить, що скандинавсько-німецькі “цверги” в нас отримують англійську назву.
Хочу висловити велику вдячність за пояснення про природу імені Високих ельфів. Я вже й не сподівався колись побачити слово “високородних” у фентезі. Сам я, гадаю, інертно вирівняв би назву ельфів із “ВИЩОЮ освітою”, але Скорбатюк справедливо підмічає, що іменування походить від високородних як аристократії. Високородний, високородіє (highborn) — реальне аристократичне поняття, загальноєвропейська калька німецького Hochgeboren. У Російській імперії це було титулування для чинів 5-го щабля Табеля про ранги (чин цього рівня давав право на потомственне дворянство), а в німецьких державах Священної Римської імперії — титулування для графів. До речі, -born/-родний — це ціла категорія слів. Згадайте Багрянородних імператорів Візантії, які народжувались у багрянокам’яній купелі. Російське “высокорождённые” і решта “рождённых”/“роджених” — це незнання традиції мови, плід аматорського й халтурного перекладу “низького жанру” фентезі в ранні 2000-ні. Вважаю, слід позбавлятися від цієї неузгодженості з традицією й буквалізму. Тому красно дякую тобі, друже, за вжиток слова “високородний”.
Денис справедливо зауважує, що Джерело Вічності є природним... кхем… джерелом, а не колодязем, викопаним і облаштованим “людьми”. В принципі, можна було назвати його Криницею Вічності, оскільки криниця — це слово і для природних, і для рукотворних джерел води, проте, як на мене, усі три варіанти: джерело, криниця, колодязь — добрі назви. Щоправда у конкретному наведеному реченні дійсно “джерело” погано пасує: “A well of magic, the source” — “криниця магії, джерело”. Однак повторю: мені здається, що тут усі три варіанти непогано звучать і не руйнують нічого: ні стилістику, ні семантичні нюанси. Коли вже в оригіналі “колодязь”, то суперечки — смаківщина.
І знову питання шлюбу інших рас, але цього разу тут просто немає місця для помилки: consort має однозначний переклад — “супруг”/“супруга”. Так, це цілком українське слово, так, воно споріднене з упряжжю. Щоправда є ще слово “дружина”, яке, так, можна застосовувати і до чоловіків. Але, гадаю, таке читач може або не зрозуміти, або навпаки і не помітити. Тому повністю схвалюю вибір слова “супруг”.
Як на мене, прізвисько Гул(ь)на зовсім не є проблемою: ну, Високогірний чи Високогорець. Мені цікавіший вид цього Гульна: таурен. Завжди кортіло адаптувати цю расу до “таврин”, щоб було “тавр”, як у “мінотаврі”, та -ин, як в етнонімах “русин”, “грузин” тощо. Тим паче, що був народ такий — таври. Коли ж дуже важливо підкреслити, що за лором Гульн був осадчим, який дав ім'я регіону, то можна було б назвати його Гульн ВисокогОра, а регіон — ВисокогОри. Хе-хе, все можливо адаптувати, коли вдосталь подумати. А щодо адаптації слова таурен ще зауважу, що як би мені не кортіло пограти, вважаю очікуваним і природним, що лишили транслітерацію. Адже конкретно ця назва раси — авторський винахід Бліззарду.
Назвати людську лінгва-франку “повселюдна мова” — дуже винахідливе рішення! Схвалюю.
Ось ґекання в загальних назвах я не схвалюю. Бо старий противник цього явища. Тим паче, що гоблін, як і гном, є давнім запозиченням. А до відносно “нового” огра маю окреме зауваження: я б їх перекладав “обрами” (ага, аварами). “Обр” — “велетень” чеською. “Огра” чехи перекладають як “злобр”, себто “злий обр”, але в нас немає потреби для такого уточнення. До слова, церковнослов’янське слово “ісполин” (біблійні велети — діти янголів) — теж назва реального зниклого народу: спали — скіфське плем’я, яке жило на Дону. Західноєвропейського казкового велета-людожера “огра” також пов’язують із реальними народами: гунами, аварами й угорцями. Такі вже фольклорні спогади про могутніх варварів-завойовників минулого.
Щодо імені згаданого Денисом гнома можу лишень зауважити, що Mekka може зарівно бути, як “мега”, так і “меха”. Адже англомовні читають грецьке ch як К.
А далі дуже велика хиба. Tinker — це людина, яка працює з бляхою та кольоровими металами. Українські історичні відповідники: кітляр, мідник, бляхар. Як розумієте, годинники теж робили з міді й бронзи, тому в англійській мові поняття змішалося з дзиґармістром — годинникарем. Звідти стійка механічна асоціація. Штукар же — це фокусник, блазень, акробат. Абсолютно не те значення! Очевидно, що треба було перекладати як “бляхар”. Механізми гномів і гоблінів цілком собі можна назвати бляшанками. І ні, значення фокусника — не іронічне, адже штука — це мистецтво. Вогнева штука — феєрверк. Акробатика, фокуси, клоунада — це все мистецтво. Штукар — це не ремісник ручної праці, не механік, а “виконавець”, діяч видовищного/виконавського мистецтва. Тут хіба у згаданих феєрверках перетин є. Велика хиба, велика.
А ось пояснення щодо рейнджерів, єгерів і слідопитів — абсолютно доречні й правильні. Зауважу, що мені всі три варіанти однаково подобаються, проте вибір Скорбатюк підтримую.
Магія… Arcane — слово з простим перекладом: “таїна”, “таїнство”. Треба прикметник? “Таїнний”!
Не знаю, що краще “снаряд таїнної магії” або “снаряд потаємного знання”. “Снаряд магії таїнств”? Головне, що лишити “аркана” (жіночий рід) — недоречно, адже це слово використовується виключно до карт Таро. Денис правильно відмовився від транслітерації.
Прізвисько Trollbane дуже нагадує реальне, яке було у візантійського імператора Василя ІІ: ὁ Βουλγαροκτόνος — Болгаробійця. Тому Троллебій — абсолютно правильна адаптація.
Далі фортеця Nethergarde Keep... Ну, тут сильно залежить від способу адаптації тої “Крутоверті”, але garde я б переклав тут як “чата”, а не “варта”. Семантична різниця невелика, але мені видається, що “чата”/“чати” у цьому контексті більше пасує. І найскладніше — зібрати все в одне слово, що в мене не виходить: “Тверджа чат(и) Відхлані”? “Сторожа-над-Крутовертю”? Ну, придатних варіантів вдосталь, а ідеального щось не видно.
Обговорюючи 6-ту частину, знову треба почати з назви книжки: в українській мові сталим виразом є “злети й падіння”. Сходження же бувають у альпіністів і лавин. Окрема велика проблема, що і злети, і сходження без уточнення можуть позначати абсолютно різні напрями: вгору і ВНИЗ.
На додаток зауважу, що фентезійний ліч має повний аналог у слов'янській міфології: костій (ага, російський “кощей”). “Король-костій”, хе-хе. Проте таке навряд приживеться. Запізно, гадаю, для таких радикальних виправлень. Але ж гарно б звучало: “Артас: Становлення короля-костія”! А взагалі, задовбали ці “хроніки” й “сходження”. Зовсім писаки-цеховики розучились оглави книжкам вигадувати.
Про проблему поняття Undead я колись уже писав у Твіттері: справа в тому, що як не крути, а Undead’и таки вмерли й мертві — вони спочину не отримали. Тому вважаю, що тут треба не калькувати смерть/життя, а пограти з власним поняттям упокій/спочин: безупокійні, неупокоєні, безспочинні, безспочивні тощо.
А Бич є Бич. Як Аттіла Бич Божий. Я є противник неологізмів там, де без них можна обійтися. Бич у фігуральному сенсі великого лиха — це давній вираз.
Щодо іншої фракції неупокоєних зазначу, що Forsaken має два сенси: deserted, abandoned; helpless. Теоретично можна було їх назвати й Полишеними, але нащо? Тож у перекладі “Відречені”/“Зречені” помилки немає. Згадайте вираз “God-forsaken land” — “Богом забута земля”. Дивно, що хтось сперечався щодо перекладу Відречених. Схоже, що то все навіювання російської локалізації. Ці трупи нічого не зрікалися: вони самі опинилися нічийні й нікому не потрібні.
Про свята зауважу хіба що, що ще 10 років тому я перекладав той WoW'івський Хелловін як “Гарбузова Головінь”, та навряд таке пасує книжці. Взагалі, тут головне не перепетросянити, а шляхів адаптації — вдосталь. І “Великосад”, і “Зимовий Покров” — чудові варіанти.
“Вогнеділ”, “Бурштиновий Млин” — також чудові переклади. “Підмісто” ж — добре, але не досконало. Я б вирівняв із “передмістям” і “середмістям”: “Підмістя”.
Abomination — це просто “почвара”. Росіянам бракує елегантного перекладу, тому вони занадто часто лишають цей латинізм без перекладу. І не менш часто вигадують якісь відсебеньки. Ну, і технічно це ще й “гид(ь)”, “гидота”.
“Бивнєрий” і “бивняр” — дуже подобаються! Щоправда shovel — це лопата, та “лопаторіг” звучить гірше.
P.S. Читаючи про обставини, у яких здійснювався переклад цієї серії книжок, хочеться іще раз висловити тобі, друже, велике спасибі за цю титанічну працю, а також окреме дякую за твою відкритість у роботі.
