- Галю, ти бачила таке, - каже касирка продавчині, - новенька, ще й року не проробила, а вже старша залу. Так дивишся скоро й директором магазину стане.
- Потвора! Ха-ха-ха, - хором розсміялмся працівниці.
Потвора, як назвали молоду жінку співробітниці ходила по залі супермаркету з блокнотом і ручкою в руці, перевіряла наявність товару, його викладку, цінники, чистоту в залі. Старша залу відповідальна посада яка вимагає уваги, зосередженості і вибагливості до себе і до підлеглих. Але підлеглі не дуже шанували свою новоспечену подругу, вважали її вискочкою та кар'єристкою, але прозвали її Потворою. Були й інші призвища, але саме це закріпилося за жінкою.
Не можна сказати, що вона й прям була така потворна. Не красавиця, не та за якою чоловіки б'ються на дуелі, а так жінка як жінка. Трохи квадратна фігура, талії майже нема, повненька, лице таке ж квадратне з виступаючими щелепами, обвіслі щеки, маленькі чорні очі і на довершення ледве помітні, маленькі але ж вусики.
Пропрацювавши трошки більше за півроку керівництво побачило в жінці старанність і запропонували вищу посаду з вищою платнею від простої продавчині. Олена погодилася бо гроші їй ой як потрібні, хоча гроші потрібні всім, ці чудові, кольорові казначейські білети мають погану звичку кудись зникати.
Старша залу кинула око навколо, побачивши байдикуючу продавчиню, пошукала:
- Галино, підійди будь ласка.
- О вже команди роздає, - саркастично сказали Галино до касирши, - піду доки не з'їла мене.
Наталка, касирка, з єхидною посмішкою спостерігала з явним задоволенням яка зараз буде сварка.
І дійсно сварка була Галина витріпала нерви старшій залу, потім таки зробила що попросила її старша, але зробила це так криво, що Олена все рівно приходила поправляти викладений товар під обурливі посмішки подруг.
По закінченні роботи Олена напхала повні сумки продуктів попрощалась із співробітницями і пішла до дому, відчуваючи за спиною зміїний шепіт: "потвора,потвора".
Сказати, що її це не зачіпало, значить збрехати. Звичайно їй було неприємно чути образи на її адресу тим більше, що вона нікого не зачіпала, а просто робила роботу, за яку їй платять і намагалася робити її якісно і відповідально, за що її і підвищили. З першого для роботи в цьому магазині до неї відносилися зневажливо, чи може їй так здавалося, а після підвищення і зовсім "ховайся".
З такими сумними думками вона йшла на автобусну зупинку не бачачи перед собою світа білого.
Двоє молодиків типу місцеві "Мачо" трохи на підпитку вийшли на полювання за гарненькими козочками. Життя вдалося, саме таки виглядали і поводилися молодики. Крутячі на всі боки ухоженими і пустими головами шукали легку здобич.
Як раз повз них проходила шикарна пані, елегантно зі вкусом одягнена в облегаюче плаття, яке вдало підкреслювало шикарну фігуру, а легкі туфлі на високих шпильках робило вид ножки рівними і витонченими.
Молодики як по команді повертали голови спостерігаючи за привабливими рухами стегон.
- Я б їй другий раз вдув, - пускаючи слині бажання, розмріявся перший молодик.
- Ага, якщо б перший раз дала, - підхопив розмову інший слинявий парубок.
Нічого не вдієш, коли думають гузном голова не працює.
В той самий момент коли до хрусту в шиї молодики повернули голови і йшли затилком вперед, Олена передбачила зіткнення і зупинилися, щоб уникнути зіткнення. Але молодики так захопилися красою і неприступністью жінки що світ померк в їхніх очах і вони втратили відчуття реальності. Зіткнення було неминуче.
Перший молодик налетів на Олену, ногою вдарив по сумці, а рукою відштовхнув перешкоду щоб не впасти.
- Дивись куда преш потворо.
- Вибачте, я зупинилась...- почала було Олена, але її ніхто не слухав. Молодики й далі просувалися в такому ж темпі, як би нічого і не трапилося. Тільки із затухаючих голосів голосів до жінки доносилося: от потвора, як таких світ носить,... а їй би вдув? Сміх, гомін, дурнуваті жарти і сум в очах скривдженої жінки.
Олена нахилилася щоб зібрати розсипані овочі, сльози зрадницько підступили комом до горла, але вона не мала права рюмсати прямо тут посеред вулиці, серед багатьох перехожих.
А перехожі йшли далі нікому не було діла до нещасної, у кожного свої проблеми. Можливо кожний з перехожих відчував що він такий же потворний як ця жінка і не хотів наразити себе на неприємність. Доден не хотів щоб інші відкрили в ньому страшну тайну - він такий же потвора як ця постраждала.
Зібравши речі і не пам'ятаючи як Олена дійшла до своєї зупинка.
Як завжди під вечір на зупинці багато люду, кожен поспішає додому на улюблений телесеріал, футбольний матч або замріяний бокал холодного пива. Як би повільно не просувалася черга, таки всі бажаючі опинилися в переповненому автобусі. Хоча слово переповнений мабуть недоречне для міського транспорту. Консервована кілька почувається набагато краще в металевій банці ніж люди в автобусі.
З двома сумками Олена таки знайшла безпечне місце в проході і вже бачила себе вдома, в затишку, серед галасливих доньок і посмішка самотужки підняла кінчики губ.
- Жінка пройдіть далі, людям треба сісти, - почула вона грубий голос в проході.
Вона спробувала просунутись підштовхуючи ногою сумки, але де там було так полотно натрамбовано, що ледь можна поворухнутися.
- Ви чуєте, я до вас звертаюся, - знову той самий голос, - перегородила прохід і стоїть як вкопана.
- Я намагалася, але нема куди автобус переповнений, - було спробувала виправдатися Олена, але де там в переповненому транспорті де вдвоє більше людей, які спішать остаток дня присвятити розвагам а не на обстановці аргументи безсилі.
- Сунь далі, - не заспокоювався пасажир, - бо як я просунуся до тебе то будеш сунути до кінця вагону.
Олена намагалася не звертати уваги, але чоловік не заспокоювався:
- Бувають же такі люди, стане як їй подобається а ти хо пішки йди. Отже ж потворо, і як таких світ носить.
Олена намагалася заспокоїтися і не звертати уваги, але цілий день вона чує одне й те саме слово: Потвора. "Чому потвора, - думала вона, - невже я дійсно така потворна, що всі навколо тільки й ображають її. А може не ображають, може так і є і їй нема місця в цьому місті, в цій державі, на цій планеті. Може їй взагалі не варто жити, тоді світ буде веселішим, всі будуть радіти, ніхто не буде дратувати людей і взагалі коли мене не стане світ влаштує велике свято з блазнями та музиками присвячене позбавленню світу від потвор.
З такими сумними думками вона дісталася до своєї зупинки і не счувшись опинилася біля дверей рідної хати.
Тільки всунувши ключі в отвір замку за дверима почулося:
- Мамо, мамо прийшла.
- Тихіше, тихіше горобці повбиваєте один іншого.
Відкривши двері діти кинулися обіймати мати, так обліпили що й шагу не можна ступити.
- Добрий день, - звернулася Олена до мами, - ну як дівчатка слухняними були сьогодні?
- Так, так, - заголосили дівчатка, -
ми слухалися, скажи бабуню правда ж.
- Так, авжеж, слухалися, - хитро усміхнулася Ольчина мати. Бабина усмішка сказала все що їй треба було знати, трошки слухалися, трошки пустували - діти, вони й мають такими бути.
- Мамо, мамо, а бабуня такий смачний суп приготувала, ми ще не їли, тебе чекали. Ми допомагали бабусі готувати, скажи бабуня.
- Авжеж , авжеж мої хороші звичайно допомагали, - звернувшись до дочки, - чого така сумна, щось трапилося?
- Ні, все гаразд, просто день був важкий. Зараз прийму душ і будемо вечеряти.
- Ура, ура, - заголосили дівчатка, радіючи що проведуть більше часу з мамою.
Краще б мама не питала про справи, знов пригадалися події дня і у вухах знов лунало це образливе: "потворо, потворо".
Зайшовши в душ і відкривши воду стала змивати з себе не стільки втому важкого дня, як той бру який вилився на неї сьогодні. Вона терла намиленою мочалкою тіло так сильно наче хотіла здерти з себе шкіру, м'язи, кістки, здерти всю себе щоб нічого не залишилося. Щоб ранком кинулися її шукати , а її вже нема.
Сльози відчаю, образи і немічності хлинули з очей так сильно що вода з лійки душа казалася слабеньким струмочком поряд з водопадом сліз. Тіло напружилося від судом, обпершись об стіну вона ледве стримувалась щоб не закричати, а як хотілося. Тільки дитяче щебетання за дверима стримувало її від крику, не варто лякати дітей.
Виплакавшись і трошки вгамувавши себе, вона вже спокійніше домилася раз у раз схліпуючи і коли повністю заспокоїлась вийшла з під душу.
Втерлась, вдягнула новий домашній халат і розчервонілася від душу і емоцій вийшла до сім'ї.
Побачивши мати діти, сумуючи цілий день за нею кинулися обіймати її.
- Мамо, ти така красива, - замилувалася старша дочка.
- У нас сама красива мама в світі, - доповнила молодша.
Сльози знову хлинули з Ольгиних очей. Але це були зовсім інші сльози, сльози радості, сльози вдячності, сльози великої любові до своїх крихіток.
- Чого ти дурненька, - вступилася мати, - чого рюмсати, у тебе такі гарні, здорові дітки, радіти треба, а вона реве.
- Ой мамо, мамо, - кинулася на шию матері Олена, - мені так важко, я така нещаслива.
- От дурна дівка, - і собі обняла дочку і сльози самохіть потекли з материних очей.
Дівчатка обнімали маму і бабуню за ноги, не розуміючи що відбувається, але їм було шкода що найкрасивіша в світі мама, їхня мама така нещаслива.
