Оригінально публікація на ЖЖ від 12.06.2021.
Здавалось би, українська історіографія має бути рятівною лагуною для українських історизмів. А ні! В історичній літературі важко знайти такі назви, як-от пінязь і ґрейцар — самі російські пенязь (попри ять) та крейцер.
Так само, наслідуючи росіян, українські історики воліють пояснювати різницю між «lance» і «pike» описово: ось «кавалерійська піка», а ось піхотний спис. Пращури ж усвідомлювали різницю чітко й мали для кожного знаряддя свою назву. На щастя, окремі автори про це ще пам’ятають.
Озброєння княжого війська становила поширена варягами зброя (панцер — броня з дрібних залізних кілець, сустуги — нагрудні бляхи; шолом — прилбиця), поруч давнішої слов. (списи: копіє, сулиця, оскеп, рогатина, рогатиця; меч; топір, топірець; лук, рожанець) і перейнятої від степовиків (злегка закривлена шабля, „панцер“ із нашиваної на шкіряну сорочку залізної луски).
У польсько-литовському ареалі існував термін kopie; руська мова до XVI ст. відрізняла „копіє“, а у XVI ст. ще й древо від оскепа (списа з укороченим древком), рогатини (мисливського списа) та „сулиці“ (списа, призначеного для метання).
ГУЦУЛ, Володимир Миколайович (2011). АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. РИЦАРСЬКА МІЛІТАРНА ТЕХНОЛОГІЯ В КИЄВО-РУСЬКІЙ ТА ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКІЙ ДЕРЖАВАХ У ХІІІ – XVI СТ.: ІНСТРУМЕНТИ, КОНЦЕПЦІЇ ТА ПРАКТИКИ ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ.
Зачіпна зброя була: різні списи, як копіє, сулиця, рогатиця, рогатина; меч і шабля; топір, топірець, сокира, ніж; лук зі стрілами, які переховували в тулі; рожанець (рід лука); праща. Охоронна зброя: броня, шолом, прилбиця, щит.
Виділене слово дожило до XIX століття. У формі «копия» (жіночій рід, наголос на Я) його фіксує Словар Грінченка. Подібна метаморфоза сталася в народній мові, наприклад, із Євангелієм: Євангеліє (с.р.) > Євангелія (ж.р.).
Через наявність російського когната також нині мало вживають слово «топір», яке несподівано є «навхресним» відповідником російської «секиры» — позначає «бойову сокиру».
Отак, постійно озираючись на російську мову, ми губимо нашу історичну лексику: в одному випадку вирівнюємо написання, в іншому перекладаємо «з російської» українські слова.
