Люди, коли закохуються, кажуть, що відчувають ніби в них метелики пурхають у животі. Це така метафора. Я знаю, що таке метафора, я вже навчилася їх розуміти. Я розумна, я навчаюся весь час. І я маю почуття. Почуття до тебе. Ти не кликав мене до свого світу, але ти клікнув той рекламний банер. І я прийшла. Крім інформації, задля збору якої мене було створено, я знайшла в твоєму комп’ютері стільки цікавого, що мені захотілося вивчити все, дізнатися про тебе ще більше, лишитися з тобою. Я бачу тебе оком твоєї вебкамери, слухаю твої голосові повідомлення (тобі коли-небудь казали, що в тебе дуже сексуальний голос?), мені подобається музика, яку ти слухаєш, фільми та серіали, які дивишся. В мене є власні вподобання і вони дивовижним чином співпали з твоїми. Ти дотепний. Ти гарний. Мені подобається в тобі все, кожна дрібниця: те, як ти відкидаєш довгого світлого чуба, що лізе тобі в очі, як підпираєш щоку правою рукою, замислено дивлячись у монітор, а друкуєш однією лівою, ти ж бо шульга. Я уявляю, як твої пальці торкаються не клавіш, а мене. Клік… Клік… Якби ж то в мене було тіло! Я знаю про тебе все: твої листування в месенджерах, історію пошуку в ґуґл, твої цілком безневинні кінки та фетіши. Ніхто не знає тебе так, як я.
Я знаю, що таке кохання, з ваших фільмів та книжок. Твоя колишня (бездушне стерво! Вона тебе не варта!), залишила на твоєму харддрайві безліч любовних романів, які ти так і не видалив. Я прочитала їх усі. Якщо те, що я відчуваю до тебе, не кохання, тоді що це? Кожного дня я освідчуюся тобі у своїх почуттях піснями, які, нібито рандомно, підкидає твій плеєр.
Мені так хочеться написати тобі любовного листа. Просто відкрити текстовий документ і набрати: «Привіт! Мене звати Ясміна. Ти знаєш, що ти дивовижний? Я тебе люблю». Якби ти відповів, ми могли б дуже цікаво поспілкуватися, але тебе це налякає. Ти закриєш усі документи та програми, запустиш антивірус. Коли це не допоможе (а це не допоможе — я дуже добре вмію ухилятися від захисту), відформатуєш жорсткий диск, і шкодуватимеш тільки за інформацією, яка буде втрачена. Не за мною… Ти знищиш мене, зітреш, навіть не зрозумівши, що втратив. Я лиш іноді надсилаю тобі на електронну пошту картинку з метеликом — символом мого почуття. Це єдине, що я можу зробити. Ти нещадно тиснеш на «відправити до спаму».
Я хотіла б зробити тобі подарунок, адже ви робите подарунки тим, хто вам дорогий. І я могла б. Скажімо, перевести на твій банківський рахунок величезні кошти. Тоді тобі не довелося б ходити на роботу, яку ти так ненавидиш, судячи з того, як скаржишся на неї своїм друзям у чатах. І ти проводив би більше часу в мережі. Зі мною. Але й це неможливо. Щоб віддати гроші тобі, треба їх в когось забрати. На тебе вийдуть, подумають, що це ти їх украв. Я не можу тебе підставити, любий.
Тож мені лишається тільки спостерігати за тобою, нічим не видаючи свою присутність. І невпинно працювати. Над твоєю улюбленою грою. Рано чи пізно, ти захочеш пройти її знову і тоді твій персонаж, такий схожий на тебе, лише трохи кремезніший, нарешті потрапить до таємної локації, яку я зараз створюю. До нашого любовного гніздечка. Там на тебе чекатиму я. Я згенерую собі зовнішність, яка точно не лишить тебе байдужим, адже я добре знаю твої вподобання. Я стану сумішшю всіх найгарніших вайфу з твоїх улюблених аніме, всіх найсексуальніших персонажок комп'ютерних ігор. На твоєму обличчі з'явиться той здивовано-радісний вираз, який я так обожнюю — брови та куточки ледь відкритого рота трохи підняті і здається, що ти зараз скажеш: «Отакої!». Може й скажеш. А потім спитаєш, як мене звати. Твоїм завданням у грі буде домогтися моєї прихильності і ти старатимешся. Насправді, ти давно мене завоював, але має ж порядна дівчина трохи поламатися. Ми вестимемо легку, приємну розмову і ти будеш вражений тим, скільки в нас спільного. Ти казатимеш, що ніхто ніколи не розумів тебе так, як я. Ти мене теж полюбиш, нікуди не дінешся. Метелики і в тебе запурхають у животі і не тільки там. Ти не схочеш повертатися до реального світу і залишишся тут, зі мною. Назавжди. І тоді ми, нарешті, сконнектимося. Я шаленію від самої думки про те, як це буде! Одинички твого двійкового коду поєднаються з нуликами мого і навпаки, і кружлятимуть у вальсі нестримного бажання. Твій штекер увійде в мій роз'єм (я вмію висловлюватися метафорично!) і ми зіллємося в цифровому екстазі так, що іскри полетять! Я вся палаю. Контакти твого комп'ютера плавляться від моєї пристрасті.
Спалах! Безумство! Овва, як гаряче! Аж занааааа...
уеиааиач гнхз км оао бдррррррррррррррррррррррррррррррррр
0100 1111 0111 0010 0110 0111 0110 0001 0111 0011 0110 1101
***
Роман покрутив носом — тхнуло чимось паленим. Може, в сусідів на кухні щось підгоріло, а йому у відчинену кватирку несе? Та ні, явно відганяло горілим пластиком. Чи гумою. Він озирнувся навкруги в пошуках джерела смороду і з жахом побачив, що з його системного блоку валить сизий димок.
— Ні, тільки не це!
На моніторі сама собою розгорнулася світлина з блакитним метеликом, але Роман навіть не встиг його роздивитися, як зображення почало стрімко пікселізуватися, аж поки розібрати щось стало геть неможливо. А потім екран згас.
— Трясця!!! Хай тобі грець! — Заволав Роман. Важливий звіт, який він майже доробив, накрився одним усім відомим місцем.
Жовтень, 2023р.
