Зрештою, країни Центральної Азії втратять набагато більше, якщо підірвуть свої зв'язки з Китаєм і Росією. Однак їхнє геополітичне положення зумовлює те, що вони залишаються в епіцентрі глобальних суперечностей, і Вашингтон, навіть за адміністрації, яка не приділяє цьому регіону особливої уваги, не повністю відвернувся від нього.
Центральна Азія не є пріоритетом у зовнішній політиці Дональда Трампа, але залишається невеликою, проте важливою частиною ширшої геостратегічної мозаїки США. Інтерес Америки до цього регіону визначається двома взаємопов'язаними факторами: значним ресурсним потенціалом та його впливом на амбіції конкуруючих держав, зокрема Китаю, Росії та, в меншій мірі, Ірану.
Особливу увагу привертає Китай. Його розгалужена мережа інфраструктурних коридорів, що з'єднує Центральну Азію з Європою та Близьким Сходом, зближує економічні амбіції Пекіна з амбіціями Москви та Тегерана. Для Вашингтона, який вже вступив у торговельну конфронтацію з Китаєм і прагне обмежити вплив Ірану, Центральна Азія стає не стільки віддаленим регіоном, скільки важливим вузлом у глобальній боротьбі за вплив.
Скорочення фінансування USAID і дефіцит м'якої сили
Зовнішня політика Трампа змінила підхід Вашингтона. Закриття Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), яке було визнано неефективним, ознаменувало відхід від програм м'якої сили, які формували присутність Америки в пострадянському просторі. Фінансування USAID було життєво важливим: у 2024 році Таджикистан отримав 58,5 мільйона доларів, що майже вдвічі перевищує 26,5 мільйона доларів, отриманих Казахстаном, а за три десятиліття загальний обсяг допомоги Таджикистану перевищив 2 мільярди доларів. З закриттям цього каналу прогалину, ймовірно, заповнять Росія та Іран, що підвищить ризик відступу від демократії та загрози для громадянського суспільства в таких країнах, як Киргизстан, Таджикистан і Туркменістан.
Сенатор Марко Рубіо сформулював нову філософію так: «торгівля замість допомоги, можливості замість залежності, інвестиції замість підтримки». Однак перетворити цю мантру на ефективне просування демократії, одночасно захищаючи статус Америки як наддержави, легше сказати, ніж зробити — а тарифні заходи, що незабаром послідували, спричинили нові економічні напруження.
Казахстан: мішень для тарифів і геополітичного тиску
Казахстан, найбільша економіка регіону і найбільший торговельний партнер США, опинився в центрі уваги. У той час як його сусіди отримали відносно м'які тарифи, Астана стикається з 25-відсотковою ставкою. Аналітики вважають, що це більше ніж торговельна суперечка — це обдуманий сигнал державі, пов'язаній з БРІКС, яка підтримує глибокі економічні зв'язки як з Китаєм, так і з Росією. Казахстан становить майже половину загального обсягу торгівлі Китаю з Центральною Азією, експортує рекордні обсяги товарів до Пекіна і вступив у те, що президент Касим-Жомарт Токаєв називає «золотою ерою» у двосторонніх відносинах.
Ці відносини не позбавлені ризиків. Борг Казахстану перед Китаєм у розмірі 9,3 млрд доларів є найвищим у регіоні, а Пекін вже володіє значними частками в його ресурсному секторі. Країна володіє найбільшими відомими запасами рідкісноземельних мінералів у Центральній Азії, що привертає увагу як Вашингтона, так і Брюсселя, які шукають альтернативи китайським ланцюгам постачання. ЄС уклав контракти на постачання критично важливих матеріалів, а американські аналітики стверджують, що Казахстан міг би задовольнити американський попит на певні елементи, якщо зможе розвинути внутрішні переробні потужності.
Китай не стоїть на місці. Візит президента Сі Цзіньпіна в 2025 році приніс угоди на суму 24 млрд доларів. Бурхливий розвиток нафтохімічного сектора Казахстану, який тільки в 2024 році зріс на понад 50%, ще більше підвищує його стратегічну цінність як для Пекіна, так і для Вашингтона — і збільшує його вразливість до наслідків торговельної війни.
Решта Центральної Азії: менші гравці, стратегічні фігури
Узбекистан, що має другі за величиною родовища рідкісних земель у регіоні, реалізує програму з видобутку корисних копалин вартістю 2,6 мільярда доларів і залучає американські інвестиції. Його обережна дипломатія щодо основних глобальних конфліктів у поєднанні з економічними реформами утримує його в орбіті Вашингтона. Киргизстан, Таджикистан і Туркменістан, хоча і менш значущі для США в економічному плані, все ж мають стратегічне значення — особливо Туркменістан, чий кордон з Іраном надає йому унікальної важливості, незважаючи на обмежений двосторонній товарообіг.
Історично політика США розглядала Центральну Азію як єдиний блок, часто пов'язаний з Афганістаном до виведення військ у 2021 році. Сьогодні, в оточенні чотирьох ядерних держав і Ірану, який прагне приєднатися до цього клубу, вразливість регіону гарантує, що він залишатиметься в полі зору Вашингтона. Торговельна угода Ірану з Євразійським економічним союзом, до якого входять Казахстан і Киргизстан, лише додає складності.
Розширення впливу Китаю та реакція США
З початку війни в Україні Китай посилив свою присутність у регіоні, провівши гучні саміти «Китай – Центральна Азія» і нарешті розпочавши будівництво довгоочікуваної залізниці Китай – Киргизстан – Узбекистан. Такі проєкти відкривають нові маршрути до Європи, оминаючи Росію, що посилює контроль Пекіна над регіональними торговельними потоками.
Для Вашингтона стримування цього розширення – чи то за допомогою мит, інвестиційної конкуренції чи стратегічних партнерств – залишатиметься пріоритетом.
Основна істина очевидна: лідери Центральної Азії можуть прагнути збалансувати зовнішні сили, але найважливіші економічні зв'язки регіону все ж таки пов'язані з Китаєм і Росією.
У час, коли торговельні війни переростають у геополітичні суперечки, розрив цих зв'язків буде коштувати дуже дорого, а тиск з метою вибору сторони тільки зростає.
Джерело — The National Interest
