«Демони не аморальні, у них просто інші моральні норми…» — із забороненого янголами філософського трактату.
Передслів’я
Це оповідання для мене має велике значення. По-перше, воно є переходом від чисто психологічних оповідань до того, що можна назвати психологічним фентезі, хоча також можна використати термін урбан-фентезі. По-друге, це реалізація мого концепту Пекла, про який я говорив у своїй статті Hotel Hazbin: Чому це Поганий Образ Пекла або Пекло в Культурі. Разом це є важливим кроком у моїй творчості.
Тому я скажу одну річ: люди пишить коментарі, вподобайки — це приємно, а коментарі не тільки приємні, але і корисні.
Вступ
Пекло — це не тільки величні князі, могутні легіони і пекельні палати, що підтримують порядок та слідкуючи за дотриманням законів. Це й багатошарове суспільство: від шляхтичів, що купаються в розкоші, і до бідняків, що рахують кожну новему.
І десь серед переплетень вулиць відбуваються численні історії — від незначних особистих до подій, здатних сколихнути все пекло.
Але найголовніше в нашому випадку — те, що не помічають наймогутніші світу цього: просте життя, життя плебіус.
Початок
Коли прокинулася, перше, що побачила це обдерту стелю та стіни убогої квартирки. Яку знімаю разом із Делою та Даном.
І, як завжди після пробудження, відчула вітаюче в квартирі відчуття самотность. Бо моїм коханцям, на відміну від мене, потрібно рано йти на роботу. Це ж я працюю у Пурпурному кварталі, а кому в таку рань потрібні журнали?
Злізла з ліжка й накинула на голе тіло Данову сорочку, що лежала на спинці стільця. Він би на це обов’язково щось буркнув на кшталт: «У тебе є власний одяг». Але я не можу втриматися: просто обожнюю носити його футболки та сорочки. Через це Дела дується — мовляв, її речей я не чіпаю.
Після цього босоніж прошльопала на кухню.
І побачила на холодильнику папірець прикріплений магнітом із зображенням якогось курорту Луксурій . На ньому Дан нашвидкуруч накарлякав:
«Обід у холодильнику, сніданок — на підігріві».
Яке ж він у мене золотце, а Дела ще незадоволена його присутністю. Хоча сама тільки й уміє, тільки ритися в тих автомобілях.
Сиділа в кіоску, оточена порно-журналами різних дешевих видавництв, у яких лиш третисортні актори. Хоча інколи трапляються скульптури плоті, та й то б/у. Немає що й казати про щось більш екзотичне чи просто цікавіше.
Клієнти в цей час рідкість, тому сиджу, гортаю журнальчик, а поруч стоїть стаканчик Ірарського Подиху. Гаряча штука, яку доводиться пити дуже повільно, зате добре гріє в таку холодну погоду.
— Привіт, Сейра.
Звучить знайомий, енергійний голос, і я піднімаю погляд.
— Привіт, Фіола.
І на диво ця міс Вічно в Рожевому сьогодні в білій шубці. Вона процокала каблучками до кіоску.
— Знаєш, Сейра, що розкажу?
Вона каже це тихо, наче це таємна, таємниця.
Я мотаю головою і опускаю погляд на журнал. І в голові: О починається — її друга патологія лізе назовні.
— Сьогодні дружина голови торговельної гільдії повинна заїхати за замовленням.
Вона робить паузу з таким виразом, наче це щось неймовірне.
— І її замовлення — це костюм покоївки на малий зріст.
Я ж на це лиш кидаю:
— Забавно.
Тут зрозуміло, про що вона: голова гільдії невисокого зросту, на відміну від своєї дружини. Хоча мені цікаво, що скаже Дан на подібну затію.
— Сейра!
Лунає крик Фіоли, і я підіймаю на неї погляд. Вона незадоволено на мене таращиться. Їй не подобається, коли її ігнорують, особливо в подібних "важливих" випадках.
— Вибач, задумалася про своє.
Я при цьому легенько посміхаюся, мовляв, пробач.
Вона відкриває рота, але тут гудок авто, і вона повертає голову. Не проронивши й звуку, поспішила відкривати магазин.
Що тут скажеш? Не варто затримувати важливого клієнта.
Коли входжу в квартиру, відчуваю запах смаженої риби. У мене від цього починає активно виділятися слина. Я й так голодна, а він ще й готує рибу.
Стягую куртку і свою кепку з символом пурпурного рога та вішаю їх. І йду на запах.
Маленький телевізор працює, і з динаміка лунає зведення новин.
Дан нарізає овочі, коли на сковорідці скворчить рибка. І як завжди неможливо не звернути увагу на його першу пару рогів — короткі, масивні і трохи деформовані.
— Тільки не захлебнись слиною до вечері, — каже він, дивлячись на мене.
Я ж просто підходжу і чмокаю його в щоку. Для цього доводиться стати на носочки.
Тут я згадала ранкову зустріч із Фіолою.
— Фіола розказала, що дружина голови торговельної гільдії купила для нього костюм покоївки.
Дан відклав ніж і повернувся до сковорідки.
— Я не впевнений, що тобі це сподобається, — він став поливати рибу соусом і додав:
— Тим паче ти любиш бути серединкою бутерброда.
Я думаю приємно, що він знає мої смаки. Але водночас трохи дратує, що використовує це проти мене.
Тільки я відкрила рота, як він повертається до мене і сує мені в рот шматочок риби.
— Ти ж знаєш, що все залежить від того, чи є вільні гроші.
От засранець знущається. Він бере пляшку олії і повертається до овочів.
— Тільки думаю, Дела буде рада саме тебе побачити в подібному костюмчику.
При цьому в його очах я читаю, що й він хоче побачити саме мене.
Я жуючи кидаю своє «угу» і йду з кухні.
Хочеться помитися до повернення Дели. Бо митися з нею, коли вона іспачкана в мастиль чи чомось подібному, зовсім не хочеться.
Вилізла з душу і, як завжди, дивлюся у дзеркало над раковиною. Бачу своє попелясто-сіре обличчя, короткі чорні ріжки і такогож кольору, маленькі плями на щоках. Проще кажучи, точно некрасуня, особливо на фоні Фіоли та Дели.
І, як це буває, думаю: чому Дан і Дела за мене гризуться? І просто не розумію причини їхнього інтересу.
Витершись, натягую старий халат, вішаю рушник на сушку і виходжу. І відразу натикаюся на Делу, що спиною уперлася у стінку й явно нудьгує від бездіяльності.
Вона ще в своєму помаранчевому комбінезоні, а одна щока випачкана мастилом. Але, незважаючи на це, виглядає просто великолепно. Як би це не звучало.
Не раз казала їй, що краще б бути моделлю, а не копатися в автомобілях. А вона дивиться на мене як на божевільну.
Не встигла сказати і слова, як вона звертає на мене увагу:
— Привіт, Сейрі, як день?
Я спокійно відповідаю:
— День як день. Бо що ще сказати? Все як завжди: ранок вільний, а ввечері черга.
При цьому відступаю вбік, від дверей.
Вона підходить до мене і притискає до себе: дві руки обхоплюють мої груди, а третя — талію. От власницька яка.
— І які плани на завтра? — при цих словах треться носом об мій.
Я спокійно відповідаю:
— Не забувай про Дана.
Дела прибирає руки й невдоволено дивиться на мене, ніби щойно отримала доброго ляпаса по пиці. А я їй нагадую:
— Ти ж, здається, збиралася митися.
І йду геть із думкою: яка ж вона егоїстка.
Сиділи на кухні. На тарілці макарони і смажена морська п’явка. Більш гидку на смак рибу просто не знайти. Але це приготував Дан, тож вона прямо тане в роті.
А раніше не могла й подумати, що цю гидоту можна перетворити на таку смакоту.
Колиш ж Дела, як завжди, з недовірою коситься на моє золотце. Наче він отруїв їжу.
Чесно, її поведінка інколи доходить до абсурду.
Дан неспішно їсть і робить вигляд, що не помічає її погляду.
На фоні працює телевізор. На екрані якесь телешоу про кухню Гула. Іноді здається, що Дана прям тягне на південь. Хоча поки що це лише нездійсненні фантазії.
Якщо не помиляюсь, він казав, що дід у нього з тих країв.
Тут у мене в голові щось клацає.
— Дан, а які в тебе плани на завтра?
Він прожував шматок риби.
— Я планував закупити продукти, а що?
— Що скажеш, якщо щось подивимося втрьох? — я спеціально наголошую на останньому слові й косо дивлюся на Делу, котра ніби й не змінює поведінки.
Дан лише киває, бо знову жує рибу.
Я підіймаюсь і йду до холодильника. Дістаю дві банки пива, залишаючи третю. Повернувшись, суню одну банку в руку Дели. До другой прикладаюсь сама.
Вип’є, розслабиться і, може, згадає про шлунок.
Прокинулася і виявила, що Дела лежить на мені. Як завжди, веде себе так, наче боїться, що я втечу. От дурненька.
І, як завжди, близькість з нею здається екзотикою. Наче я приходжу в елітний бордель, а не в кімнату своєї коханки.
І це відчуття через її шкіру незвичного блакитного кольору та непарну кількість рук. При цьому, як і завжди, в її руках наче в тисках.
Повчилась б ніжность у Дана. Хоча що чекати від тієї, що виросла в автомайстерні.
Але найгірше — що не можу побачити годинник.
Невийшла зростом, на відміну від цих двох. Тому не знаю, скільки чекати свого рятівника.
Неочікувано тишу розсікає звук відчинених дверей.
Після чого лунають кроки, і коли вони затихли. Роздається звук наче ляснули по чомусь м'якому. І Дела вскакує, шиплячи, наче кішка. І прикриваючи дупу долонями.
— Сніданок, — каже Дан, і не звертаючи на неї увагу йде геть.
Я ж підіймаюся і, підійшовши зі спини, обіймаю її.
— Делі, ти чула, сніданок.
Вона розвертається і дивиться на мене, наче кажучи: «Ти що, на його боці?»
Я опустившись на коліна і дивлячись на неї, цілую її в живіт. Вона надуває щоки.
— Скажи йому, щоб так більше не робив.
Я не можу стримати посмішку. Це так смішно, коли вона дується.
— Розслабся Делі, скажу. І дивлюсь де вчора кинула одяг.
Сидимо на кухні. Жуємо залишки вчорашньої вечері. Дела не страждає від своїх підозр і спокійно їсть. Так би мовити, їжа вже перевірена на "отруту".
Тут у Дана дзвонить телефон, на який він відповідає.
— Здорова, Гадж, — після чого мовчки слухає.
Від цих слів у мене все перевертається всередині, бо з’являються неприємні відчуття щодо цього дзвінка.
Дан відбиває виклик і, підвівшись, підходить до мене та чмокає в щоку.
— Вибач, Гадж зліг, і більше нікому замінити його на зміні.
Я роздосадовано дивлюся на нього. Майже півтори роки чекала можливості провести вихідні втрьох. І ось — все...
При цьому краєм ока помічаю, що Делу цей факт радує. Хоч вона й намагається цього не показати.
— Купиш продукти, Сейрі? Я розрахував гроші, щоб вистачило й на наряд. Але на нього витрать не більше п’яти штук.
Я мовчу, просто намагаюся втримати себе в руках. Дан дивиться на мене з виразом: «Вибач, нічого не можу зробити», — та йде до виходу.
І тільки-но двері зачиняються, як Дела каже:
— Це він про який наряд?
Я ж мовчу і, впершись кулаком у щоку, колупаюся виделкою в їжі. Вихідні мрій накрилися мідним тазом.
І намагаюся не дивитися на порожнє місце, де щойно сидів Дан.
Виходжу з примірочної в костюмі покоївки. Дела сидить зі нудьгуючим виглядом і чекає, а поруч із нею стоять продуктові пакети.
Фіола ж стоїть за прилавком.
Іноді здається, що вона живе на роботі. Хоч у неї є чоловіки, скільки саме — не знаю і не хочу знати. Це проблеми цієї фіфи.
Підійшовши легенько кашляю. Дела відразу підіймає погляд.
Я повільно провертаюся, показуючи себе з різних боків, потім ховаю руки за спину і чекаю на її реакцію.
Вона підводиться й обходить мене колом. От власниця.
Зайшовши за спину, обіймає мене зайвою рукою.
— Знаєш, я не проти прямо зараз затиснути тебе в кутку.
Я прибираю руку цієї нахабки.
— Дан буде першим.
Вона навіть не намагається приховати роздратування й випалює:
— І чому?
Розвернувшись до неї, відповідаю:
— Бо сьогодні черга Дана.
При цих словах я ткнула пальцем їй у живіт. Трошки полінуюся і не буду ставати на шпильки.
Хоча я промовчала, що хотіла в це вбрати Дана. Але, знаючи цих двох, вирішила піти їм на поводу.
Дела хотіла щось сказати, але її перебила Фіола, про яку ми благополучно забули за цими воркуваннями.
— Я ж казала, Сейро, він відмінно буде сидіти на тобі.
Я, повертаючись до подруги, кидаю їй запитання, яке мене хвилює.
— І скільки коштує це? — при цьому жестом показую на надітий наряд і чекаю, що ціна буде більшою за мій ліміт.
— Три тисячі, — спокійно кидає вона й пильно дивиться на мене.
От гадина, ще й подругою називається, а користується мною як розвагою.
Я витріщаюся на неї, бо вважаю, що це якийсь жарт.
І, не встигнувши відкрити рота, чую пояснення від Фіола:
— Він залежався, бо не дуже популярний дизайн.
На що я розвертаюся і, йдучи до примірочної, кидаю через плече:
— Дела, оплати.
При цьому ще відчуваю на собі погляд цієї міс «Вічно в рожевому».
Вона, без сумніву, потім витрясе з мене всі подробиці. Ця пліткарка…
Йдемо вулицею. Дела несе костюм. Я не проти — у неї руки сильніші.
І тут чуємо голос, який я зовсім не очікувала почути. Що вона тут забула?
— Делі, давно не бачилися.
Дивлюся в бік тієї, що заговорила, і плечі самі собою трохи напружуються — бачу кузину Дели.
Ту саму модну фіфу, яка, здається, зробила непогану модельну кар’єру. Ходили чутки, що вона у стосунках із якимось шляхтичем.
Але зараз справа не в цьому. Я не можу не помітити: з нею щось не так. Щось незвичне в її поведінці й вигляді, навіть попри те, що вона виглядає заможною.
Дела сухо кидає:
— І чого ти тут робиш, Нера?
Та лише посміхається, демонструючи білосніжні зуби. І наче каже без слів:
«Дивися, чого я досягла, поки ти копалася в автомобілях».
Я знаю, що зараз може статися.
— Дела, пішли.
Та вона й не поворухнулася, коли ж Нера звернула на мене погляд. І на її обличчі відразу з’являється кисла міна, наче я — щось мерзотне. Але в очах на мить промайнуло щось таке, чого я не зрозуміла.
— Так ти ще возишся з цією мишею? — каже вона, вдаючи, що мене не існує.
І, бачачи, як від цих слів напружилася Дела, я кидаю, ледь не гаркаючи:
— Деларо, пішли додому!
Після чого демонстративно повертаюся спиною й іду геть.
Чую, як Дела поспішає за мною. Вона не може ігнорувати, коли хтось використовує її повне ім’я.
Я ж думаю, що після цієї паршивої зустрічі краще влаштувати спільне купання, щоб Дела розслабилася.
Хоч мене й не полишає цікавість: що Нера робить у бідняцькому кварталі?
Не просто так ця фіфа тут ошивається.
Вечір. Кухня.
Дела сидить у халаті перед телевізором, який не змінила навіть після купання півдня тому. Я ж не звертаю уваги на шум телевізора — занурена в приготування їжі.
У коридорі пролунали двері, і через кілька хвилин Дан увійшов, мовчки підійшов до холодильника й щось туди поклав.
— Ти купила фрукти? — здивовано питає він.
Не відриваючись від перемішування цибулі, відповідаю:
— Мені пощастило, наряд коштував лиш три штуки.
Дан нахиляється і чмокає мене в щоку.
— Мені теж пощастило… — коротка пауза. — В понеділок я приготую для тебе одну смакоту.
Я мовчки додаю томати й міняю тему, не хочучи псувати сюрприз.
— Надіюсь, ти готовий до нашого маленького експерименту.
При цих словах помічаю, як Дела незадоволено заорзала на стільці.
Дан бере свій фартух із мультяшним демігоргоном — мій маленький подаруночок моєму горгончику.
— Давай, я тобі допоможу.
Я незадоволено тикую в нього дерев’яною ложкою, знімаючи сковорідку.
— Я й сама справлюся, а ти йди відпочивай.
Трудяга з явним незадоволенням повертає фартух назад.
І приємно на душі від того, що ми втрьох затислися на цій маленькій, тісній кухонці.
Лежу в ліжку під охристошкірим боком Дана, який легенько посапує. Минуло всього кілька хвилин після того, як він зліз з мене, а я все ще не можу заснути.
Тим паче сьогодні він так розтарався, що тіло ще тремтить від хвилювання.
Як це часто буває, в голову лізе одна думка: яка буде реакція Дели, якщо я завагітнію? Вона тоді не зможе заявити, що я її власність.
З іншого боку, це вдарить по бюджету.
Але я не проти завести дитину — щоб ми стали повноцінною сім’єю. Тому не вимагаю від Дана користуватися презервативами, хоча знаю, що у його тумбочці лежить кілька штук.
Не знаю, чому притиснулася до нього. Відчуваю ще сильніше його приємний запах, хоч він уже вспотів. Сам же Дан буркнув щось нерозбірливо, не прокинувшись.
Я намагаюся вмоститися зручніше й думаю: коли станеться — тоді й будемо вирішувати…
Понеділок. Сиджу в кіоску. На вулиці зупиняється фургон прямо перед ним. На боковій дверці напис: Суавіс Оскулум і символ у вигляді жіночих губ насиченого червоного кольору.
Дверцята відчиняються, і з фургона виходить водій.
Я привідкриваючи віконце гукаю:
— Здорова, Берш!
Він лише демонструє привітальний жест і відкриває бокову дверцю.
Я ж поспішаю до вхідних дверей. Він невдовзі входить із парою великих стопок журналів і простягає мені накладну.
Як і завжди, його єдине око лякає мене більше, ніж усі байки про однорогих.
Перевівши подих, беруся за прийомку.
— Як тобі прогноз погоди? — кидаю, щоб не мовчати.
Він сухо відповідає:
— Паршиво.
З чим я повністю згодна, бо Ірар, особливо поруч із Білими горами, не славиться м’яким кліматом. А тут прогнозують зиму жорсткішу, ніж зазвичай.
Від чого мимоволі зйожуюсь.
— Ти непроти, якщо я запалю?
Я підіймаю на нього погляд. Він тримає в руці пачку цигарок. Я махаю рукою: Валяй. Мені що, тут є вентиляція? Поганенька, але є.
Через кілька секунд чую клацання запальнички.
— Знаєш, Сейра, що саме погане в зимі?
Я відразу відповідаю, все ж не дитина:
— Гільдій.
Він із знанням діла, киває і каже:
— Ото саме ці чортові гільдії.
Як і будь-який демон з бідняцького кварталу, я його розумію. Вони ж через погоду заломлюють ціни та податки. Окрім клятой Банкової гільдії — у їхньому випадку такий номер не пройде.
Далі розмова майже не відрізнялася: ціни на комуналку, продукти й інші приємні речі.
Коли я закінчила і Берш пішов, хтось постукав у віконце.
Відчиняючи дверцята, я не звертаю увагу на відвідувача й чекаю замовлення.
Прозвучав знайомий жіночий голос:
— Дайте Коллес Дівіні.
Я піднімаю погляд — бо це одне з найдорощих видавництв у кіоску. Переді мною Нера, яка тримає пластиковий стаканчик, і, судячи з усього, у ньому подих Ірара.
І тут мене клацнуло в голові. Тепер зрозуміло, що з нею було не так під час тієї зустрічі. Схоже, у когось рухнула кар’єра.
Спершу захотілося позловтішатися над нею. За всі її нападки на Делу.
Але я стрималася й просто мовчки дістала вказаний журнал, порахувала та видала здачу і зачинила віконце.
При цьому від цієї німої сцени було приємно.
Приємно, що вона отримала своє.
А от Дела з цього не буде зловтішатися. Цій скорпікорі це не властиво, попри її дурний норов.
Повернулася додому і сиджу на кухні. Дан поставив переді мною тарілку, на якій був невеликий шматочок м’яса. Як він сказав — сімія, хоча не уточнив, який саме вид.
Хоча ми обидва такі вчені, що нема сенсу уточнювати.
Думаю, тут не обійшлося без Гаджа, котрий намагається мене задобрити. Бо я і так не дуже його люблю, не кажучи вже про випадки, коли він просить Дана підмінити.
І, враховуючи його зв’язки, той факт, що це сімія, і сам маленький розмір шматочка, немає сумнівів, наскільки це дорога штука — справжній делікатес.
Беру шматочок, притримуючи виделкою, і розрізаю ножем на три частини. Дан, звісно, буде дутися: «Я ж це для тебе приготував!»
Але я сумніваюся, що ми ще колись зможемо таке спробувати. Після чого наколовши один із міні-шматочків на виделку, підіймаюся і йду до мого горгончика.
Дан миє посуд після вечері. Коли я з’являюся в полі його зору, він розвертається й бере рушник, щоб витерти руки.
Він роздратовано дивиться на мене. І я впевнена — обдумує, чи варто взагалі щось казати. При цьому його зуби стиснуті.
— Відкрий ротик, — кажу, намагаючись бути якомога м’якшою.
Він схрещує руки й упирається в мене поглядом.
Я ж не збираюся грати в цю пантоміму.
— Ти або їси, або я до кінця тижня сплю в коридорі.
Ці слова прозвучали явно занадто грізно для такої коротишки, як я. Але Дан підкорився.
Проти своєї натури не попреш: мій горгончик хоч і впертий, але надто турботливий.
Не кажучи вже про те, що йому зовсім не потрібен конфлікт із Делою.
Тим паче такий, який розгориться, варто мені виконати погрозу.
Тут на кухню заходить Дела, яка дивиться на нас із виразом: «І що ви тут творите?»
Я одразу перемикаюся на неї й іду по другий шматочок сімії, кидаючи їй:
— Сюди йди, Делі. От її не доведеться вмовляти.
Вівторок. Ранок. Стою в туалеті на колінах і блюю. Усе всередині вивертає назовні.
Я зовсім не розумію причини цього, хоча в голові промайнула одна думка. Та, що водночас і тішить, і лякає.
Рвота наче вщухає, тож я сідаю на унітаз. Ноги тремтять, а в роті досі лишається відчуття нудоти.
Тут лунає голос Дана:
— Сейро, все нормально?
Я відповідаю, намагаючись стримати тремтіння:
— Все нормально.
При цьому радію, що встигла зачинити двері на шпінгалет. Я хочу спершу перевірити свою здогадку, а вже потім сказати.
Бо якби він зайшов зараз — мені довелося б сидіти вдома. Це та ситуація, в якій я не зможу поставити Дана на місце. Тим паче Дела його підтримає.
Підіймаюся сходами. В руках тримаю тест на вагітність. Неспішно йду, намагаючись хоч трохи відтягнути неминуче. Не пам’ятаю, коли востаннє так хвилювалася.
Мабуть, тоді, коли мені було трохи більше ніж п’ятсот років. Коли ми з Даном тільки почали жити разом, а Дела ще мешкала з батьками. Хоч невдовзі й приєдналася до нас.
А десь через якихось жалюгідних сто років я перевалю за друге тисячоліття.
Як сказала б моя мати — гарний час обзавестися дітками.
Зупиняюся перед дверима, впершись у них поглядом. Повільно видихаю, ляскаю себе по щоках і думаю:
Сейро, тримай себе в руках. Не час розкисати.
Після чого засовую руку в кишеню — за ключами.
Заходжу на кухню. Дан сидить на стільці і потягує з кухля напій. За його спиною на плиті стоїть каструлька.
Як і завжди, у фоні шумить телевізор — зведення новин.
— Привіт, Сейро.
Я мовчки підходжу.
— Привіт… — намагаюся сказати спокійно, але відчуваю, як голос трохи ламається.
Дан здивовано дивиться на мене. У його погляді промайнула невпевненість.
Питаю:
— Що сьогодні на вечерю? — він мовчки сидить, тримаючи кухоль перед губами.
Ми так стоїмо якийсь час.
Після чого він ставить кухоль на стіл і хлопає по коліну: «Сідай»
Я опускаюся на його коліні і його рука м’яко обіймає мене.
— І що сьогодні з моєю маленькою, домашньою скорпікорою?
Я мовчки, не повертаючись, протягую йому тест. При цьому мої плечі напружені.
Він забирає його, сидить мовчки кілька хвилин, а потім видає:
— Піди відпочинь, а потім обговоримо все.
Від цих слів з плечей зникає невидимий вантаж. І повільно підіймаюся.
Наступного дня цей турботливий дует змусив мене піти в декрет.
Після чого Дан зайнявся оформленням програми підтримки молодих сімей і нагадав Гаджу про його боржки по смінам.
І все почав із шлюбного пакту на трьох, бо без цього папірця не оформити нічого.
Ми ж не шляхта, нам вистачало і гражданського шлюбу.
Поведінка рідні була передбачувана. Моя рідна порадувалася, коли мама Дана була не особливо задоволена, через її погляди на життя сина.
Я ж вважаюся невигідною парою.
Хоча Дан приємно мене здивував. Йому вистачило духу не пустити її за поріг.
Вона ж зазвичай чуть не «їздить» на ньому.
Хоч у цьому режимі насідки найбільше радував той факт, що Фіола хоч іноді заскакує в гості — не частіше разу на тиждень.
А так усе було погано, бо більшість дня доводиться проводити самій у чотирьох стінах.
Але справлюся… Ні, так багато терпіти цю вагітність.
Лежу на ліжку в кімнаті Дана. Тримаю свого малюка на руках — цей мамин здоров’як смокче їжу з пляшечки, яку я притримую. І такий же охристошкірий, як татко, хоч із легким зеленкуватим відтінком.
На фоні цього видовища минулі два роки та важкі пологи здаються дрібницею. Хоч я ще не зовсім прийшла до тями — півтори тижні замало, тим паче коли твоє дитятко для тебе досить завелике…
Обережно, неспішно привідкриваю двері й заглядаю. Від побаченого видовища мій рот розтягується в легкій усмішці. Сейра спить разом із Моро, який поклав голову їй на груди і тримається ручкою за пляшечку.
Тихо підходжу, беру здоров’ячка на руки і переношу в ліжечко. Після цього повертаюся до Сейри й обережно накриваю її ковдрою. І тихо виходжу, щоб не порушувати дитячий час.
Післяслів’я
Впевнений, частина людей буде застосовувати до оповідання такі терміни, як: ЛГБТ, гей, лесбійки, бісексуали та подібне. Але не варто забувати про контекст. Адже це оповідання про демонічних істот: їхня фізіологія, психологія, моральні норми, культура та інші частини суспільства відрізняються від людських. Не кажучи вже про часовий бар’єр, що існує між людьми та демонами.
Тому ці людські ярлики неприменимі до персонажів оповідання. Тим більше враховуючи той факт, що демонам не потрібні ці терміни. А якщо б у них і була потреба у подібних поняттях, у демонів були б власні терміни.
Додаток:
Фізіологія Демонів — Демонам свойствено мати від одной і до кількох пар рогів, очей та кінцівок, Також вних бувають рот та очі нетільки на голові, а і на тулобі. І стандартний кольоровий спектр попелясто-сірий, білий, чорний, бурий, охристий та криваво-червоний з різними відтінками. Все виходяще за ці рамки вже вважається відхиленням і екзотикою.
Плебіус та Нобіліс — це термни позначаючі простих та шляхетних демонів, і зачасту використовується шляхтою, бо походять з
Ірар — князівство на північному-заході Орбеса, що відоме проізводственими мощнастями і характерними напоями.
Люксуріа — князівство на південому-сході Орбеса, що відомо курортами та туризмом в цілому і культом Корніфери богині родючесті.
Гула — князівство на півдні Орбеса, що відоме мисливською культурою та специфічними стравами.
демигоргона.
Білі Гори — гірська гряда на східному кордоні Ірара, яка виконує роль природного кордону між князівствами Ірар та Далор.
Морська П'явка — риба, що має візуальне сходство з п'явкою і є найдешевшим морепродуктом через її чисельність та сумнівні смакові якость.
Скорпікора — гібрид кота та скорпіона, дикі родичі якої відомі своїм дурним норовом.
Демігоргон — рептилеподібний, рогатий, великий скот, розводимий на м’ясо та заради шкіри.
Сімія — позначення приматів загалом, включно з людьми та видами, подібними до людей.
Подих Ірара — візитівка кухні Ірара: гарячий напій, який подають обпікаюче гарячим і який повільно холоне. Рецепт його приготування є одним із найбільших скарбів князівства, тому на рівні законів Пекла охороняється як власність держави.
Пурпурний Квартал — місце де розтошована вся секс індустрія міста і в бідняцького та шляхетного кварталів, власні пурпурні квартали.
Пурпурний Ріг — культурний та релегійний символ, що означає плодючість, родючість та продовження роду. І також є символом секс індустрій котрий носиться всіми представниками індустрій. Тому існує дві версій цього символу.
