Останнім часом я якось кволо та мало читала, але ця книжка витягла мене з реальності і змусила віддатись їй повністю. І вміє ж Стівен Кінг заінтригувати з перших сторінок ( а в кінці сказати “думайте самі, що то було, бо я й сам не поняв”).
Мені достобіса подобається реалістичнисть з якою пише Кінг. В маленькому місті Касл-Рок легко впізнати,умовно, українські Нові Санжари. Не треба писати теорії про Ліленда Ґонта, який наче причетний до тамтеншніх подій часів ковіду.
Тут ще згадала, як моя сестра розповідала про звинувачення в тік тоці Кінга за те, що в нього багато хтивих моментів в книгах, зокрема пов’язаних з дітьми. Для мене це вже стало його фішкою. Не бачу в цьому нічого поганого, це знов таки про реалістичність. Ніби то діти, особливо в перехідному віці, не задивляються куди не треба і не вигадують сюжетів для гостросюжетних фанфіків 18+ в голові.
Ліленд Ґонт - ловець душ,торговець, щось по типу демона. З перших сторінок, де він з’являється одразу зрозуміло що він щось з темної матерії, але… Стівен Кінг дуже вміло описує усі людські вади, тож пів книги я співчувала головному злу ( тут напевно всі, хто працював в сфері обслуговування, так робили). Багато психологічних і не тільки проблем, з якими живуть люди, після покупки найважливішої річі спочатку ніби зникають, а потім змушують чинити кроваве місиво. Саме в цій книзі мені от якраз не було їх замало.
Значить, не розібралася. Доки це до тебе не дійде, то й не важитиме, куди ти їдеш чи що робиш. Шансу не буде. – Якого шансу? – запитала Поллі, збентежившись. – Твого шансу. Твого шансу прожити своє життя. Просто зараз ти маєш вигляд людини, якій привиджуються примари. У примар не всі вірять, а я вірю. Знаєш, хто вони, Трішо? Вона повільно похитала головою. – Люди, що не здатні відпустити своє минуле, – пояснила тітка Евві. – Оце і є примари. А не оці . – Вона махнула рукою на труну, що стояла на підставках біля непередбачувано свіжої могили. – Мертві є мертві. Ми їх ховаємо, і так вони й залишаються під землею.
Це одна з цитат, які лишились важливими для мене в цій книзі. Звісно, кожна людина сприйматиме це по іншому. В “Необхідних речах” багато тем для роздумів.
Кінець трохи розчарував. Якщо добре покумекати, більш менш можна зрозумти як Алан поборов тисячолітнє зло своїми фокусами (добре, він його не поборов, а лише вигнав). В момент читання, цей момент сприймається більше як :
а) там воскрес Ісус і все порішав (біле сяйво)
б) у Алана було атомне (біле сяйво)
Розчарувало також, що не прописан кінець історії персонажів, як от Поллі і Алана, і як вони пояснювали ФБР усі ті події.
Поки “Необхідні речі” посідають перше місце в моєму списку книг Кінга. Я прочитала її майже залпом,бо вона неймовірно інтригує.
