Ми рідко дивився до гори,
Наче боїмось тієї висоти,
З якої нас дивляться вони,
Зірки.
Когось вони лякають,
Своєю пустотою,
А когось чарують,
Безмежною красою.
Мене ж вони манять,
До себе,
До колишніх спогадів своїх,
Що нагадують мені про великі Кіровоградські степи.
А бабусина хата,
Біля якої сидів,
Й дивився на них,
Посилаючи собі листа.
Щоб не забував,
Навіть закордоном,
Які вони були,
Ті літні вечори.
Коментар і думки автора.
Всім привіт, давненько мене тут не було, і не знаю чи хтось чекав мене, та я тут, надовго чи ні, ще не знаю, бо все дуже відносне, чи матиму настрій, бажання, час, чи зійдуться планети в потрібному місці, тому не слід думати одразу що я повернувся на довго. Ех щось я забагато кажу про все і одразу нічого, а як що коротко, то цей вірш ностальгія за вечорами які проводив у бабусі в селі.
