Неділя видалася одурманеною
Коли за столом сиділа ти, ніжний коктейль, в апельсиновому підніжжі
Тонко пронизував бесіду, коли гітара підвішена, на смуток чорнобривого музиканта
Пластинки - епох двадцятих, поринають вперше, у дорозі
Булсара, Курта, Джексона
Під ногами скрип у тривалості переходів
І в посмішці чужій, приголубленій тобою
Почув я, - вислів нетутешній, такий чуйний, дослівно чужини, з відчуттям слідів,
Цінникової згадки, звичайного візиту
Сум і туга. Ліричний герой спостерігає за незнайомцем і згадує про свого друга, який лежить у будці, втомлений і хворий. Святкові звуки не приносять радості, а навколо панує тиша і пустота, що підкреслює відчуття самотності та безнадії.
Тихенько колихали хвилі, човен простенький, коли вийшов на алею моря. Мрії, сонячні промені — все у твоїх ніг. Тільки знайди для себе сьогодення видимих рук. Чи зможеш пройти повз тіла, які тонули в очах дитячих полів?
Вірш сповнений емоціями, притаманними подіями, що цільно закріплені за якимось місцем. Тим місцем, з яким ми асоціюємо подію, чи то зірки, чи сповнена любові, людина.
